Це мало статися! Хроніки палаючого вересня.

Як перестати турбуватися, завести друзів і почати жити. ДейлКарнегі Nissan Laurel І знову живіть!
Трохи запізнілий, але, тим не менш, дуже важливий запис.Тут якзазвичай "багатобукаф", але більше емоцій, ніж корисної інформації.Вибачаюсь за деяку безграмотність у і, писав досить пізно, бажанняперевіряти ще раз вже
ще втрачено, а до закриття сезону ще місяць.З того часу в головіміцно засіла нав'язлива думка виїхати покататися.Я повинен буввиїхати за всяку ціну.Забігаючи вперед, хочу сказати що у мене цетаки вийшло! Не дивлячись на купу голівняків, проблем, і тотальнийбрак грошей, закінчилося все вибухом емоцій, і найбільшим вікендомроку, що запам'ятовується. Дивиться на мене, і ми обидва розуміємо, що лежить він не на своєму місці. Машина, заросла кущами з усіхбоків, виглядала не менш сумно ніж півроку тому. Щоразу проходячиповз неї я тішив себе надією, що одного прекрасного дня я сяду внеї і поїду вбивати покришки. Після звільнення кузова із зеленогополону, він був відвезений на евакуаторі до shakotan'а, що ставрідним. Там був дорозібраний салон, підготовлено і пофарбованопідкапотку, проведено купу зварювальної роботи і зроблено ще багатовсякої всячини, про яку я докладно напишу в окремих записах. Дотранспортування, ми відторкали її на мотузці до іншого боксу, дебув диван і не було людей. До останнього, п'ятого етапу DSL 2015залишалося трохи більше тижня, а переді мною стояв кузов наколесах. Посилював становище ще той факт, що потрібно буловідволікатися на виклики з роботи. Запчастин теж не вистачало, багато чого було втрачено під час пожежі. Тут мене чудово врятувавмій улюблений Slayer Garage. Майже всі важливі приготування дозбирання машини було завершено у понеділок 21 вересня. Я зібравчисті речі, запакував ноутбук, затарився їжею і заїхав у бокс "допереможного". Аж до самого етапу спати доводилося по 3-5 годин надобу. Решту часу було витрачено на складання машини. А відпочинокполягав у 50 грамах скотчу перед сном і 10 хвилинному ролику зютуба, про якийсь захоплюючий автомобіль, або проект з йогостворення. Атмосфера в ці дні була невимовна.
Так уже вийшло, що я не встиг купити багато всяких потрібних длянормального дрифту запчастин і ніштяків, а в процесі складаннядовелося жертвувати якістю і кількістю некритичних для їздикомпонентів.У результаті салон складався з двох сидінь, бублика, ідвох залізних палиць по центру. Під капотом "жигулі", а ззовнішності тільки працюючі стопи, і якась навісна кузовщина наморді. Розклад етапу був такий, що він проводився в три дні. Уп'ятницю 25 вересня загальне тренування, у суботу тренувальнізаїзди та кваліфікація, а у неділю топ-16.
На подвір'ї був четвер, заплановані роботи були завершені на 60% ія зіткнувся з парочкою непереборних проблем. Під непереборними ямаю на увазі, що "загалом пі--діць, тепер нікуди не поїду". Хочатакі думки миготіли в голові останні два тижні... На одній тількисилі волі, і непереборному бажанні шити боком у ці вихідні, кмітливість і кмітливість загострилися до краю і дозволилипоставити машину на хід. У принципі, під час збирання машини накожне АЛЕ доводилося своє по-уй, танцювати. На жаль, вилилося це ввитрати дорогоцінного часу, і п'ятничне тренування я пропустив. Тай розвал хлопці зможуть зробити лише в суботу вранці... Надії навідвідини етапу танули як ментос у кока-колі. Подекуди зібравшимашину вдень у п'ятницю, я здійснив пробну поїздку по території.Факт було встановлено:те, що було зібрано, змогло саме пересуватисяі гальмувати. Залишок дня та ночі п'ятниці був витрачений наостаточні збори того, без чого їхати ну ніяк не можна було. Машиназ прикрученим капотом та крилами виглядала майже як машина. Допоїздки на розвал залишалося 5 годин, які я витратив на сон.

Цієї ночі я спав так міцно, як можливо взагалі, і прокинувся в тійже позі, в якій і ліг. Ранок мене зустрів сонцем та прохолодою.Ворота боксу відкриті навстіж, машинка стоїть і спокійно гудепрогріваючись. Я мовчки закидав інструменти та все необхідне добагажника. Словниковий запас мій був на 100% витрачений за минулийтиждень, тому я просто мовчки повз містом, з усмішкою на обличчіперемикаючи передачі. Машину тягнуло на всі боки по зміні, руліжкабула схожа на їздового осла.
По дорозі в Power race, де мені повинні були зробити розвал, булаширока порожня дорога з рівним асфальтом і вирішив трохи навалити.Включаю знижену, газ… і в мене перебило подих… пробуксовуєзчеплення. Ту гіркоту, яка накрила мене згадувати дуже не хочеться…До хлопців я докотився, перебираючи варіанти, що могло бути не так.Впадати у відчай не було вже сил, після того, що сталося на тижні.Машину поставили на стенд, хлопці взялися до справи. Поки суть таріч, я поліз помацати зчеплення і позаглядати в картер ізліхтариком. Прокрутивши в голові всі варіанти, я дійшов висновку, що зчеплення "підібгано", а про беушний диск думати зовсім нехотілося. Виделка зчеплення була дуже щільно притиснута до штокаРЦС. В умовах нестачі часу було прийнято рішення зняти шток іпросто спиляти з нього кілька міліметрів. Діти допомогли меніпровести цю процедуру, залишалося сподіватися на правильністьрішення і диво. Трохи відійшовши від напруги того ранку, вартозгадати, що деякі рішення в моїй підвісці були компромісними, ідовелося змиритися з не кращою керованістю. Машини. Вилилося це вжор гуми та позамежні навантаження на мої "не шахтарські" руки.Повернімося до справи. Після розрахунку за проведені роботи, явиїжджаю на порожній прямий вулиці Злітної і поставивши All-in навідпиляний шток тисну газ у підлогу… і тут час зупинився. Люди, якіробили свій перший виїзд на щойно особисто зібраній турбо-машині, думаю, зрозуміють про що я. Такі відчуття відчуваєш раз у житті іпам'ятаєш до кінця своїх днів. Отямився я в червоній зоні, простоперед перемиканням. Наново народившись я встромлю наступну передачуі під дикий рев мотора відлітаю в бік останнього пунктупризначення, перед кільцем - шиномонтажу. Що відбувалося намонтажці, описувати не хочу, всі знають які люди і як там працюють.Попереду на мене чекав шлях у 10 кілометрів до Червоного кільця, заякі мені потрібно було звикнути до машини, гальм і освоїтися зкеруванням. Заради справедливості, варто відзначити що це моя першабільш-менш потужна машина, і перший особистий дрифт-кар, який яповів у свій перший заїзд. Вся надія була на невелике тренуванняперед кваліфікацією. Після приїзду я розкидав по парковці свіймотлох, привітався з усіма і потопав на брифінг. Що таке брифінгDSL на Червоному кільці можна зрозуміти лише побувавши тамособисто. Щоб передати частину атмосфери я вставлю пару вдалихкадрів. Після брифінгу раптом з'ясовується, що в мене зниклозчеплення. Гучно промовивши "твоюжмать" я поліз шукати причину.Виявилося, що штуцер був нещільно закручений і рідина повільнопішла, поки не хапнула повітря. Затягуємо, прокачуємо, перевіряємо.Працює! Їдемо кататися!
На тренуванні ми домовилися, що samjdm Проїде намашині пару кіл, щоб оцінити "чи може" воно взагалі. Одягаємошоломи, сідаємо в тачку та полетіли. Проїжджаючи перші віражі мояочманіла від недосипу і адреналіну голова починає поникати, тачказатикається і двигун починає бити... З горем навпіл проїхавши двакола ми поїхали на пітлейн, де кермо у Сема відтиснув людина, якуне потрібно уявляти. З Аркадієм ми проїхали три кола, де вінпоказав, що навіть на незрозуміло як працюючому моторі можнапоказати дрифт. Він порадив зганяти залити якомога більшебенза.

У черговий раз перемелив у голові фразу "ну все, пінзес, приїхали", я подумав не велика біда, танцем. Їдемо до найближчої заправки, заливаємо 20 літрів і мчить назад. Між тренуваннями час щезалишався. Заїжджаю на старт, мені дають відмашку, ІІІ ... Я їду вкущі на першій же шпильці. Добре хоч машина без обважень була, всетам залишив би. Після пари віражів з'ясовується, що двигун почавбити ще сильніше і їде тільки на другій передачі з купою клатчею.Покатавшись три кола по траві вздовж траси я зрозумів що це ні дочого не приведе, і поїхав у тих зону, не розуміючи які вже почуттятам відчувати. Трохи заспокоївшись, я пішов шукати у хлопцівробітник МАФ. Так, на удачу. Тим часом розпочалася кваліфікація. Незнайшовши потрібної запчастини, я пішов і здав шолом, взяв каву вавтоматі і повернувся до машини. Не знаю яка думка спонукала менесхопити в руки мультиметр і почати тикати туди сюди у дроти, алечерез пару хвилин я знайшов причину всіх бід! Не було харчування навитратомірі. Подумки вдаривши себе по голові, я примотав плюс доакумулятора і поїхав на тренувальний майданчик навертати п'ятаки.Радості немає межі, машина легко йде бочком і мотор крутиться дужебадьоро. Покатавши знайомих хлопців по майданчику я пішовспостерігати за заїздами кваліфікації. На шляху зустрівши Сема, ярозповів що полагодив тачку. Отримавши у відповідь "так якого хронути тут а не на трасі, йди катайся поки що можна", я побіг відбиратиназад шолом, стрибнув у машину і повернувся на трек. Встаю у чергуна квалу. У голові тільки одна думка: "хрін з нею, з кваліфікацією, хоча б коло проїду на валячій тачці". Поки чекав на чергу, поспостерігав хто як і куди їде. Хлопці проходили кваліфікацію, іна трасі встигли чітко вимальовуватись чорні сліди точки постановкита проходження віражів.
Моя черга. Через напругу, яку Ому і не снилося, міркуваннявідключається і я, поставивши в черговий раз All-in, розганяюсь натретій передачі газ у підлогу (спідометра то нема), чорні сліди наасфальті, я тягну на себе кочергу ручника, завуглитися і тисну газу підлогу… матір вашу! Я їду боком, з вереском і ревом! Якимосьдивом, потрапляючи в апекс я роблю перекладку і знову газ упідлогу. Досліду здійснюю купу грубих помилок і доїжджаю на другійпередачі до світлофора. Моєї радості немає межі, емоції виходятьуже на новий рівень. Попереду гальмування до відстійника черги настарт. Починаю гальмувати, і тут відбувається дивна х-ня:переднєліве колесо блокується, і я боком доскальзиваю майже до останньоїмашини в черзі. Все шоковане, я теж. Поки розбиралися що та як, розгледіли під машиною калюжу гальма… "ну тепер те що? !" Ліземо підмашину, і повільно усвідомлюємо що це коло, в якому я поїхав "навсі гроші", був для мене першим і останнім, і на другу спробукваліфікації я не їду. Через виворот перетерло гальмівний шланг.Трохи з сумом, але з почуттям задоволення я доїжджаю до тих паркуна ручнику і остудивши машину чекаю на брифінг.

Хлопці докатали свої залікові спроби, і всі рушили на брифінг, що закриває. Я в цей момент був повністю розслаблений, і простоприємно проводив час у компанії веселих хлопців. На розборіпольотів раптом з'ясовується, що за першу ділянку траси (яка єдинау мене вийшла) мені поставили 40 балів. Дуже приємна новинанаприкінці дня. Цього вистачило щоб зайняти у таблиці почесне 17місце з 22 учасників. У хвості, але не останній млинець! Для менеце вже було перемогою! Я був задоволений. Все те, що я пережив булонедаремно, всі прикладені старання і величезна купа витраченогочасу окупилися буквально за одне єдине коло по кільцю. Більшогобажати вже було неможливо, і я обмірковував із ким поїду дивитисязаїзди топ-16 наступного дня. Як раптом з'ясовується, що один зтих, хто кваліфікувався, не зможе приїхати і я потрапляю на 16місце. Тут я просто випав… у мене з'явився шанс ще раз виїхати натрасу у ці вихідні! Природно, ні про яку конкуренцію мови бути немогло, але для мене це було справжнім подарунком долі. Отже, сімвечора, я без фар і гальм на паркуванні КК. Мав бути веселий шляхдодому своїм ходом із ручником замість гальм. Мільйонний раз меневиручили Сем і Slayer garage, за що їм нескінченна подяка. Япоміняв шланги, гальма допомогли прокачати знайомі хлопці (привіт:)) підкрутив дещо по дрібницях і потопав додому спати. Нашляху додому грала пісня
Bring me the horizon – Sleepwalking а я в прямому розумінні цьогослова плакав від щастя. Зі мною злий жарт, і я зрештою у повнійбойовій готовності пропустив брифінг та тренувальні кола. Післяприбуття речі з машини просто викидалися прямо на ходу, а коли язаїхав на пітлейн відразу оголосили перший заїзд топ-16 і невстигши віддихатися я поїхав на старт. Як з'ясувалося вже набагатопізніше цього заїзду, у мене померла передня гума поки я гнав докільця, і розкрутився кермовий карданчик. Заїзди я природнопровалив, але атмосфера, яка панувала на треку, перекрила все.Веселі хлопці за кермом веселих тачок, купа знайомих, хлопці, якімене підтримували, чудова команда Червоного кільця та глядачі натрибунах. У той момент я повною мірою усвідомив для себе, що тамдля мене була головна участь, та що тут говорити, участь іздавалося для мене перемогою. Перемогою над обставинами, перемогоюнад проблемами, перемогою над собою… та й взагалі просто диво, щовсе-таки вийшло приїхати на свої перші змагання цього року! Длямене цей виїзд на трек означав набагато більше, ніж просто веселіпокатушки. Для мене ця подія залишиться однією з тих, що найбільшезапам'ятовуються. Час від часу я знімав на свій тапок відео, гріхбуло б не зліпити з них видосик для доповнення картини.Ну ізвичайно ж мої нескінченні подяки всім тим, без кого б у мененічого не вийшло! Я дуже радий, що зміг зустріти всіх цих людей.Семен, Вадик, Санчез, Ілля, Діма, Коля і все все! року.