День 5 серпня 2015 року був для мене дуже хвилюючим. Я отримавтехпаспорт зі своїм ім'ям на автомобіль, який пам'ятає мене щедитиною. Важко передати словами весь спектр емоцій, які я відчув, приймаючи в руки його номерні знаки.Це було зворушливо, радісно ісумно одночасно.Тепер ВАЗ 2103 мого Діда належить мені.Він бувкуплений ним новим, 5 січня 1981 року, і став його вірним другом доостанніх днів.А в 2012 році трійка перейшла до мені.Цей автомобільмені справді дорогий.З ним пов'язано багато спогадів.Скільки ямотався на ній з Дідом у дитинстві — рибалки, дачі, пікніки, діловіпоїздки по місту.Вчився їздити будучи підлітком.Перші 160 км/год наспідометрі я побачив саме на ній.Перша пробуксовка з місця.Першарозкрутка мотора до 5500.Перший швидкий поворот.За кермо трійки я, як і раніше, сідаю із задоволенням.У ній живе моє дитинство ігріють душу теплі спогади, і вона дорожча за будь-яку БМВ, тамїздиш, кайфуєш, але запропонували пристойну суму — віддав. А тут нетой випадок. Прізвищні реліквії продаються лише у голодомор. Тому ясподіваюся, що трійка завжди буде в нашій родині і колись мій онукприїде на ній на фестиваль ретро-автомобілів. Адже історіярухається спіраллю. Як значився у техпаспорті господар Дмитро Читаху 1981 році, так він там і значиться сьогодні, тільки по-батьковізмінилося :)
