Поїздка до Карпат на травневі свята 2014 (Частина 1)

Останній час зовсім замотався на роботі і часу писати в бортовик небуло.
Буду виправлятися.
І почну з нашої травневої поїздки на свята.

Вирішили цього року не відходити від традиції та поїхати натравневі свята з кумами до Карпат.

Думали спочатку їхати на паровозі, але накладалося відразу багатоАЛЕ...
Це і двоє дітей, і два собаки, і відсутня мобільність.Загалом, вирішено було їхати машиною.
Проблема була лише в тому, що машина у нас одна і це не Жип, а нас4 дорослих, 2 дітей і 2 собаки))) Хто їздив таким складом в одніймашині на довгі відстані, той мене зрозуміє - це ще цирк хD!
/>
За збігом обставин наш собака не поїхав, і ми поїхали вшестером іодним собакою., та й взагалі швидше приїхати.
Шлях наш лежав у село Кваси, Закарпатської області.По навігатору –670 км. Але начитавшись форумів про стан доріг на Закарпатті, вирішив їхати довгим маршрутом через Дубно. У результаті маємо 750км в один бік (забігаючи вперед жодного разу згодом не пошкодував, що поїхав довшою дорогою).
По дорозі туди нічого не фотографували і намагалися ніде незупинятися. Завдяки цьому, коли діти почали нити і гнусити відзамкнутого та тісного простору – ми приїхали до пунктупризначення.
Ось такий домін нас чекав у Квасах
Тут нам треба було жити найближчі 10 днів.
Село Кваси дуже своєрідне. Цивілізацією там не те, щоб ні, їй тамнавіть і не пахне. Основний транспорт - гужовий, рідко УАЗ, Ниваабо КрАЗ. У багатьох хатах навіть електрики немає. Але затеприрода, це казка наяву! З усіх боків гори і все потопає в зелені, повітря таке, що голова починає крутитися від кількості кисню. Щеодна особливість у Квасах - це наявність джерел з по -справжньомумінеральною водою. За смаком вона незрівнянна з жодною з тих, що япив у пляшках. Перші дні три, ми випивали як не в себе по 3 літри))кожен. Ось вона, жива вода Далі у нас за планом було відвідуванняозера Несамовите . Підйом на нього починається з тур-бази Заросляк, як і підйом на найвищу гору в Україні – Говерлу.

Дорога за Заросляк, на горизонті видніється снігова вершинаГоверли
Радості немає межі<
Яке ж було наше здивування, коли ми приїхали на КП Заросляк ізаплатили туристичний збір, що на озеро ми не потрапимо.Сніг ще напідйомі не зійшов і йти туди можуть тільки добре підготовленітуристи і точно не з дітьми 5 років.
При цьому, люба тітонька сказала, що ми можемо підкорити Говерлу.Я, якось відразу здивувався і вирішив, що вона жартує. Але жарту небуло. Говерла хоч і найвища гора, але підйом досить швидкий і можепідкоритися навіть дітям (особливо настирливим).

Сказано – зроблено. Приїхали, значить, підкорюватимемо Говерлу.

Ми бадьоро йшли вгору, незважаючи на перепони! Зверніть увагу назаляпані штани моєї дитини
Дорога часом перетворювалася на кам'янистий струмок з води і глини, але ми вперто йшли вгору. . Але було вирішено, що ми будь-що, дійдемо хоча б до снігу.
І ось він довгоочікуваний сніг!
Ми з кумом і з Машками дуріли хвилин 15 Так, ми не підкориливершину, але перший досвід підйому для дівчаток - безцінний.
Було отримано маса позитиву і захоплення від побачених хмар поруч, що повільно пливуть через тебе або крізь тебе. >

Щодня ми виїжджали з нашої дерев'яної садиби і їздили різнимипам'ятками і просто цікавими місцями.
В одну з таких поїздок, випадково побачили ґрунтову дорогу, щокруто йшла вгору і маленький покажчик, якого практично не буловидно з дороги. Вирішивши перевірити, що ж там такого були приємноздивовані, що там знаходиться форелеве господарство, а якщо бутиточними – державний заповідник. Рибу там вирощують і відпускають урічки, щоб не зникли рідкісні види.
Дорога туди, це було щось. Кілька разів намагався зупинитися іпоїхати назад. Але зупиняло два чинники. Перший, це цікавість, адругий - банально не було де розвернутися. Дорога була настількивузькою і крутою, що я собі навіть не уявляю, як там взагалі можнарозминутися з іншою машиною. Єдиний охоронець цього заповідника бувДід «Микола», який побачивши машину, на якій ми приїхали моторошноздивувався, навіть заглянув під Легась. Сказав, що до них на такихмашинах не доїжджають, ми, мовляв, перші .
В основному всі або пішки йдуть, або місцевих просять на УАЗі чиНиві довести. А ті, хто намагався проїхати, чи в піску грузли напідйомі, чи просто на пузо сідали.
Я був невимовно гордий за себе і свою Субушку. І діда здивували ісебе не зганьбили.
А ось вона, винуватка урочистості - її величність Форель.

Дуже красива і хижа риба. Одна то інша рибка вистрибували з води, Микола сказав, що мошку і мух ловлять.

Ага!
Так нам штук 10 будь ласка :)
Риба дуже сильна і крута. До того ж у момент переляку покриваєтьсяслизом, після чого утримати в руках дуже складно. Приїхавши додому, ми особисто її посмажили на мангалі. Супермаркетівській» – це несказати нічого. Зараз я з упевненістю можу заявити, що раніше яФорель не їв, а те, що їв – це була лише жалюгідна подоба цієїриби.