І справа напевно навіть не в відстані 150 км від міста, а скоріше устані дороги в цьому напрямку. Вперед, зазначу, що на дорогу в одинбік йшло 3, 5 години! » КАРЛ! так:кожен маршрут відрізняється своїмступенем убитості дороги:
Туди ми їхали від Харкова до Старого Салтова, Великий Бурлук, далічерез Григорівку до села Кам'янка. В яких основна частина трафіку -велика рогата худоба, за вікном поступово змінюється ландшафт, іпоступово починають з'являтися схили, на яких видно ділянки зкрейдою, що проступає, за якістю дороги - рівномірна розбитість, де-не-де асфальт відсутня і дорога ґрунтово-щебенева, що докращому, тому що ями на такому покритті м'якіші.Середня швидкість40-60, місцями можна було й більше, але око весь час дивиться в бікрівного зорового поля, а в голові тільки одна фраза: "нездумай! ".
Назад ми поїхали через Печеніги. Навігатор будує маршрут безпроблем і прогнозує прибуття до місця через 3, 5 години. Наскільки япам'ятаю, це перший раз мій навігатор на протязі всього шляху всезбільшував та збільшував час у дорозі. Напрямок є, воно навітьпроглядається ... Але око дивиться на гладке оране поле, але мозокпри цьому кричить: "дурень! Розвертайся! " Напевно, так би я вчинив, але ми поспішали на поїзд. Надолужити втрачений час вдалося лишепісля Печенігів, але це всього 50 км. Інші 100 км — жах, та ймальовничістю не вирізняються.
У ямах можна ховати автомобілі. Тут і окопи оборонні не потрібні —ніякий танкіст сюди не попреться! Але якщо не звертати увагу настан траси, то мені більше сподобався своєю мальовничістю маршрут, яким ми добиралися до місця. Якби я наважився ще раз туди поїхати, то тільки через Великий Бурлук. По дорозі до гір здалеку помітиливелику кількість білих гір, які в міру наближення виявилисяланцюгом оборонних окопів, трохи нижчим був табір військових. Мипоспішили відійти від туди якнайшвидше.
У селі Кам'янка ми повернули праворуч, у бік річки, природно, пропустивши стадо великого рогатого.
Далі нас чекала досить таки накатана ґрунтова дорога до Дворічного, праворуч від якої були самі Крейдові гори, а ліворуч — річкаОскол.
Єдина непроїжджана ділянка ґрунтової дороги знаходилася приблизнопо середині.
Це — залишки від дороги, якраз та ділянка, який я долати неризикнув. Дорога проходить через невелику ущелину, і, в принципі, можна було пробратися по самій дорозі, але була небезпека, щостягне в ущелину, тому що грунт там сипкий і проїхати можна булолише однією стороною залізши на гірку. Було вирішено їхати низом, травою, тим більше раніше там уже хтось проїжджав. Ще переглядаючитраєкторію проїзду я зрозумів, що діагоналі не уникнути. Самі горине особливо вражають, але є як невеликі скелі, так і невеликіущелини. Природа дика, зустрічалися і зайці, і бабаки. Дужепорадувала відсутність людей довкола. За весь день зустріли лишеодин Крузак та Ниву, і те, вдалині. Так само потішила річка, в якійповно риби, але зловити нічого не вдалося. Знайти місце дляспокійного купання теж не вдалося.
Коментарі2
Колись давно був у Святогірську, ось там дуже красиві крейдяні скелі на березі Донця.
Краса!