Уривки історії.

Всім привіт!
Зараз я вам розповім трохи про історію цієї машини. Деякі моментивкриті мороком, так що власне історія більше схожа на байку.
Коли колись давно, а може і не давно, ніхто точно не пам'ятає, одинуспішний заводчанин разом з такими ж успішними заводчанамидізналися, що в автомагазині роздають москвичі на виплат.Зарплатадозволяла тому зібралися і пішли купувати собі автомобілі.пам'ятає, термін розстрочки теж, щомісячний внесок чи то 17 рублів, чи то фіг його знає, але москвич був куплений. Але через перебудовуі бардак, що почався, в країні вирішили розпродати будь-якимишляхами.Розстрочка потихеньку погашалася - суму щомісячного платежувихищали із зарплати. Після розвалу союзу гроші знецінилися, людистали мільйонерами, сума, що залишилася, була погашена з однієїзарплати - в договорі ні про які ін. -індексаціях ні слова небуло.
Тим часом Василь Опанасович (так звати першого власника) їздив собіпотихеньку на новому автомобілі. Тепер потрібно, напевно, трохирозповісти про власника. Василь Опанасович розумна рукаста людина.Досяг у житті всього сам — квартира в хорошому районі, дача, хорошапосада на заводі, повага оточуючих. Руки ростуть звідки треба.Людина вкрай творча. Все щодо будівельних робіт, робіт з дерева, вироби — все сам, при тому, що до роботи все це стосунку не мало.Але техніку він не любить. Не любить і намагається триматисяосторонь. Москвич обслуговувався спочатку на офіційному СТО, потім, коли такого не стало у того майстра, який його обслуговував. Машинвикористовувався ним ключово для поїздок на дачу і іноді містом.Вкрай рідко до родичів у сусіднє містечко і лише один раз у сусіднюобласть. Разом 99% виїздів мали довжину трохи більше 50 км. З 1987року (рік випуску) машин поїхав 61500 км. Останні три роки машинстоїть без руху, але раз на пару місяців заряджається акумулятор ізаводиться. До того два чи три роки пробіг становив 60 км на рік –навесні на дачу, восени з дачі у гараж. Тепер трохи розкриє юкарти— Василю Опанасовичу зараз 75 років, він дід моєї дружини. Я іздружиною познайомився 8 років тому і приблизно через рік побачивцей москвич. Тоді він був у ідеальному стані. Я ще тоді на ньогослини пускав, але й уявити не міг, що він буде моїм. Дід хочтехніку і не любив ніколи, але до цього москвича дуже прив'язаний.Здоров'я вже почало кульгати, зокрема зір, він почав їздити всеменше і менше. Його вмовляли продати, а він не вкакую. Продовжувавїздити, почав псувати кузов — то пеньок не помітить, то дерево наподвір'ї не об'їхав, а останнє на мосту об відбійник правоюстороною бовкнувся. З того часу машин стоїть. Я заявив проготовність утримувати автомобіль та користуватися ним непретендуючи на нього, але дід запевняв, що їздитиме. Кілька разівзаходили розмови між дідом і тестем (його сином) про те, щобвіддати машин мені, але безрезультатно. Дід тримався за машинчудово розуміючи, що він їздити не буде на ньому. Я не наполягав, але в душі мріяв про нього. Власне ця ситуація схожа на історію зхоббітом і кільцем - звідси і "ім'я" машинки на драйві :-) Але щосьсталося у свідомості Василя Опанасовича і на початку грудня вінмені заявив, що я можу упорядковувати машини і їздити. Радості умене особливо не було як це дивно не звучить — рік видався дужеважким морально та фінансово. Серед усіх проблем іскра радостіякось не така вже й радувала, але я не відмовився чомусь свідченнямданий бж. Сьогодні, а точніше вже вчора я їздив на оглядини, прорезультати яких у наступному бж.