Ще один екземпляр з мого альфа-музею. Історія трохипізніше.
Хотіли історію, буде вам історія.
>
Мені ніколи не подобалася 155-а.
З цією машиною я познайомився у 2004 році, на ній їздив шеф-кухарресторану "колесо" в Києві.У мене тоді була 164 q4 і ми переодичнозустрічалися на СТО, у нас там було щось подібне до місця сходки ітам зароджувався альфа-рух.Потім машина зникла, та і я випав зальфа руху на 4 роки.За ці 4 роки я поміняв 4 машини:Suzuki GrandVitara, Nissan Pathfinder, Porsche Cayenne і зупинився на RangeRover і не міг натішитися, але все одно тягнуло в бік італопрому.вільні гроші (не враховані дружиною), і знову вирішив придбати собіщось спортивне, але тільки італійське, ніяких японських консервнихбанок, від wrx в 2005 ледве позбувся.Почав серфити інтернет ізнайшов кушку. За нечувану, на мою думку суму в 8800 доларів США.Поки я думав оголошення прибрали. "ну, значить не доля", вирішив я, але думка мене не покидала. Через півроку вона знову з'явилася упродажу, не гаючи часу я набрав Ярослава, так звали господаря ідомовився про зустріч. Перше враження було жахливим:жодногонормального зазору, двері труться один об одного, салон продран, гуми немає (правда диски
зендер), магнітофона немає, електрика напівробоча, пофарбованамабуть валиком, підвіска вся стукає, дзеркало бічне обламане, тягині хера немає, коротше відро з гайками, але торгуватися людинаособливо не хотіла-7000 і ні копійки менше. Дав я йому завдаток інаступного дня ми поїхали її оформили. Дальша історія в бортовику.Підписуйтесь та стежте за розвитком…
