Золота осінь у Словаччині. Частина 2. Спішський град. Лівоча.

Перша частина тут.
Сьогодні у нас за планом Спішський град., що входить до спискунаціональних пам'яток культури Словаччини та Світової спадщиниЮНЕСКО з 1993 року
> Спішський град своєрідний символ Словаччини, тому ми не моглийого пропустити під час нашої подорожі.
GPS-координати автомобільної стоянки біля самого замку у двохформатах:
48°59'55.1″ N 20°46'14.7″E
48.998630, 20.770751
Ця автомобільна стоянка розташована з боку селища Жехрабезкоштовна, але з неї трохи крутіше підйом до самого замку.
< /p align="justify"> До Спішського граду можна дістатисядвома дорогами.Синя це по автобану і сіра-серпантин по мальовничійгірській дорозі. — Жехра вона трохи коротша за відстань, але довшаза часом, найголовніше, що ця дорога не завантажена, в хорошомустані і дозволяє повною мірою насолодитися свіжим і кришталевочистим повітрям. Проїзд нею це вже окрема подорож, яка принесла наммасу задоволення.
Відкриття, що відкриваються, і захоплюючі відчуття того, що ми надхмарами, запам'яталися надовго.

Сильний туман. Не дозволив нам побачити замок із далекого. Алебуквально варто нам заїхати на стоянку і туман почав відкриватиколишню фортецю.

Сам замок височить на доломітових скелях на висоті майже 200 метрівнад навколишніми полями та містечком Спішське Підграддя.

<
Через часті тумани замок справді ніби ширяє над землею. Гармонійновписується в навколишній ландшафт. Територія Спішського Граду — 4га. Вже 1241 року фортеця була настільки потужною, що витрималаоблогу татаро-монгольського війська. Що гідно поваги, адже азіатибули чудовими воїнами і зналися на облозі та взятті найпросунутішихна той час замків.
Дикі зарості терну і зараз бережуть його стіни від небажанихгостей. Людські руки тільки доповнили те, що створила природа .
Сама природа подбала про те, щоб зробити замок неприступним.
Фортеці в Словаччині будувалися не для постійного проживання. Вониспочатку мали суто оборонний характер для місцевого населення, якеховалося за стінами у разі небезпеки. У таких замках було дужебагато дерева і дерев'яних будівель. Немає нічого дивного, що натой час часто траплялися великі пожежі. Не минула ця зла доля іСпішський град. Через недбалість п'яних солдатів в одну з ночей1780 року замок вигорів повністю.Сім'я Цсакі, яка володіла цимзамком, більше ніколи в нього не поверталася. Але формально замоквважався їхньою власністю. З того часу на території колисьпотужного замку знаходилися лише руїни та руїни, а неприступністіни поступово розтягували місцеві жителі для будівництва своїхбудинків.
У 1945 році влада, відроджена після Другої світової війниЧехословацької республіки, конфіскувала Спішський Град в угорськогороду Цсакі.
І лише з 1969 року розпочинаються масштабні археологічнідослідження та проводиться реконструкція деяких частин замку. У1983 році відкритий для відвідувань туристами нижній двірСпішського Граду.

Нижній двір
Вхід до замку платний:
6 € дорослі, < br/>
4 € студенти та підлітки,
3 € діти 6-18 років.
12 € сім'я (максимум 4 особи, у складі 1 дорослого та 3-х дітей, або 2 дорослих та 2 дітей).
Фото та відео зйомка – безкоштовно.
Замок відкритий з 1 квітня по 30 листопада. Розклад тут.
Аудіо гіда російською мовою не було. У касі нам видали путівник потериторії замку з позначеною схемою руху і основними пам'яткамисамої фортеці. До всіх експонатів є вільний доступ і ніхто незабороняє їх чіпати.
У відновлених залах та переходах Спішського Граду розмістивсямузей, в якому відтворено атмосферу середньовіччя:спальня, їдальня, різні експонати озброєння, тортурна кімната, церква.
Жоден поважаючий себе замок не може бути без легенд. Ми вже сталитрадицією збирати легенди про місця, які ми відвідуємо. І ось вонаіз легенд. Легенда Спішського граду. Багато років тому в СпішськомуГраді жив лорд на ім'я Філіпп разом зі своєю прекрасною дружиною. Уних була єдина дочка на ім'я Барбора. Однак невдовзі післянародження дружина Пилипа померла і доглядати за чадом стала сестрадружини на ім'я Едвіга. Під час одного з полювань Пилип смертельнопоранив єдиного сина якогось польського аристократа. Єдинимвикупленням подібного на той час могла бути тільки помста, іаристократ пообіцяв помститися. Знаючи про це, Філіпп наказавсолдатам охороняти доньку як зіницю ока. А коли його немає в замку, нікого не пускати всередину.
Польський аристократ, у свою чергу найняв лицарів, щоб ті виконалийого помсту. Лицарі знали, що замок неприступний і придумалихитрощі. Один із них переодягся співаком і безперешкодно проник узамок. І що напрочуд Едвіга закохалася в нього з першого погляду ізабула про Барбора.Однієї ночі лицар-співак приспав увагу Едвіги івкрав дочку Пилипа. Наступного ранку, коли дівчата схопилися, буловже надто пізно — і дівчинка і лицар зникли. Повернувшись, Філіпбув дуже розгніваний і стратив. Майже всіх солдатів у замку. Едвігатакож повинна була впасти його жертвою, але вона не винесла горя, вистрибнула з однієї з веж замку і розбилася на смерть. Стінамизамку і намагається знайти вкрадену дівчинку.
Після прочитання цієї легенди тепер уже ставати зрозумілим — звідкиз'явився привид біля стін замку.
Ми продовжуємо огляд. На горизонті Малі Татри
На території замку є сувенірний магазинчик і кафешка з чудовимглінтвейном. Дівчатам вже тепло від нього, я ж задовольняюся тількикавою.
На огляд замку було витрачено майже чотири години.
Сил у нас ще достатньо і ми прямуємо у бік Попрада.
Ліково через 20 кілометрів заїжджаємо в цікаве містечко Левоче(Levoče).
Лівоче. Центр
Лівоче в 13 столітті ставився до групи міст, які називали раніше«королівськими, привілейованими вільними». Жителі привілейованихміст жили самоврядною комуною. Вони могли обирати зі свогосередовища керівництво міської управи — бургомістра та міську раду, яка одночасно служила і судом першої інстанції для городян.Бургомістр, перш ніж обійняти посаду, мав бути затвердженийкоролем. Жителі міст також мали право вільно розпоряджатися своїмрухомим і нерухомим майном і могли вільно переселятися з місця намісце. Городяни мали право вільно обирати священика, без обмеженнякористуватися земельними угіддями міста. Вони могли тут полювати, ловити рибу, добувати камінь і рубати ліс для потреб. Серед іншихпривілеїв Левоче було даровано право створення спільних складів, якими користувалися купці, що приїжджали до міста. Отримані зазберігання кошти поповнювали міську скарбницю.
Так що демократія в нинішній Словаччині зародилася ще в другійтретині XIII століття. Стагнації східнословацьких міст до якихналежав Левоче, було ослаблення міської автономії та поступовепроникнення дворянства в міське середовище. Дворяни, що тікали відтурків з південних областей країни, затопляли міста Словаччини, алене змішувалися з міською комуною, а скоріше виявляли бажаннявідстоювати свої власні особливі привілеї. Це катастрофічнопозначалося міському населенні. Спочатку міста намагалися захиститисебе від потоку дворян, але закон 1563 р.Надав дворянам правонабувати у містах будинку за умови, що вони візьмуть він частиназобов'язань городян. У 1647 р. Було законодавчо підтвердженостанові права дворянства навіть у міської землі. Після цього міськіпривілеї втратили своє значення. Спадкові права дворян, їхподатковий імунітет та їх право вільно займатися торгівлеюприголомшили міську економічну систему вщент.
Це той момент, який ще раз зайвий раз підтверджує, що на історіїпотрібно вчитися.
Центр міста проїхати важко. Це такий в'їзд до арки у фортечнійстіні, якою обнесено весь центр міста. Центральна частина Левочезберегла свій чудовий середньовічний вигляд із присмаком готики тастилю епохи Відродження.
У коментах під попередньою першою частиною мені писали, що "населені пункти у Словаччині брудні, на вулицях негри, цигани.застарілих, що вимагають ремонту будівель. Можливо. Але нам поки щощастить. Все навколо чисто та красиво. Все-таки центральна частинаохороняється ЮНЕСКО і це вже до чогось зобов'язує. Відразу післяміських воріт сидить паркувальник за столом, біля нього зупиняютьсяавтомобілі та купують паркувальні талони на стоянку в центрі. Вонатам скрізь платна.
Ми якось затикали і проїхали його випадково, знайшли вільне місце, запарковалися. Тільки потім, коли вже виїжджали, прочитали напис, що паркування в центрі платне. Вийшла непередбачена економія.
Серед будинків знатних городян, що добре збереглися, на площіпривертає увагу будинок № 7 — будинок Турзо (1532). Цей будинокцікавий своїм золоченим фасадом і неоренесансними сграффіто
(сграффіто або граффіто (італ. sgraffito або grafrito, буквально— подряпаний), різновид монументально-декоративного живопису, принцип якого заснований на подряпуванні верхнього тонкого шаруштукатурки до оголення нижнього шару квіти від верхнього У давнинуцей принцип застосовувався в кераміці (архаїчні вази Греції) У15—17 вв. (століття) Сграффіто поширилося в Італії як спосібприкраси стін (в основному фасадів, завдяки особливій міцності цієїтехніки).З Італії ця майстерність проникла і в інші країни (німеччину, Чехію та ін.) Це собор Святого Якуба (якова) - гордістьЛевоче. Він був побудований в XIV столітті. Найцінніше в ньому -вівтар заввишки 19 метрів, який вважається найвищим у світі, вінбув вирізаний з дерева за 9 років місцевим майстром Павлом, якогоназивають найбільшим майстром Середньовіччя
Нам не вдалося потрапити всередину через реставраційні роботи.Судячи з фотографій на сайті міста Левоча, він дійсно дуже гарний.Їх можна побачити тут.
Стара ратуша - символ міста - спочатку була побудована в готичномустилі, але пізніше перебудована в ренесансних традиціях (1551).Напевно це найфотографованіший об'єкт у місті
Вдалині видніється Маріанська гора, яка є одним із найстаріших інайвідоміших паломницьких місць Словаччини. У першу неділю липнящороку на гору розуміються тисячі паломників, щоб поклонитися ДівіМарії. Найбільш багатолюдне паломництво (понад 650 000 віруючих)відбулося тут 3 липня 1995 року в присутності папи Івана Павла II.Центром ареалу є Костел Яви Діви Марії — Базиліка мінор.Мініатюрне, пронизане багатою історією та традиціями містечко дужегарне. Його можна оминути буквально за 2-3 години. Тут якось подомашньому затишно. Я дивлюся зараз на фотографії і мені чомусьдуже хочеться ще раз повернутися до цього острівця природи таісторії…

У наступній історії у нас Татри.
< /