Як ми переганяли і розмитнювали Scenic ч.1

Отже на початку вересня мав приїхати брат, і ми мали перегнатиСценіка до кордону, і там лишити десь на стоянці. Дане рішення булозумовлене рядом обставин. Квитки були придбані, готель забуканий, наближався час Х.
За цей проміжок часу я про все домовився з митним брокером, ігуглив статті про проходження через митницю на кордні. Думкирізнились кардинально — хтось писав, що все зрозуміло і безпроблем, хтось проклинав той день, коли погодився на цю затію, істверджував, що то було вперше і востаннє, і що ліпше цю справудовірити людям, які тим постійно займаються. Ми не розділялиподібного песимізму, і таки збирались власними силами пройти весьпроцес розмитнення — від А до Я. Я скинув скани всіх наявнихдокументів брокеру (техпаспорт, купчу), і він сказав, що ніби всенорм, єдине, що можливо ще знадобиться експортна декларація(odprawa celna по польськи). Вона потрібна для товарів вартістюпонад 1000 євро, а наш апарат по документах вартував саме стільки.Зі слів брокера, краще було б її зробити, але через те, що вонаначебто необовязкова, то можна не переплачувати і зекономити. Я здуру вирішив зекономити. Масакра. Як я про це потім пошкодував…
! Важливий нюанс — митний брокер має бути з того міста, нарегіональній митниці якого Ви будете розмитнювати своє авто! Якщорозмитнюєте в Києві, то і брокер має бути з Києва. Я розмитнював вТернополі.
Завдяки покупці Сценіка в мене вирішилось автоматом питання, якдоставити покришки до мого GSA, і одразу після покупки я їхзамовив, оплатив, отримав і одразу спакував в Рено (про це тутhttps://megadriver.org/logbooks ). Наскільки тут зручно і легкотрансформується салон, і який він місткий!
Якось одного чудового дня, за тиждень до відїзду, спробував я йогозавести. А він взяв, і потух, весь — панель приладів, ласпочкипідсвідки салоу, геть усе, не реагував навіть центральний замок. Отдупа! Що це за коники? В голові одразу понісся рій думок — дай Бог, щоб то був дохлий акумулятор, то буде мала проблема, бо якщополетіло щось в електроніці, то це дуже зле. Зняв я акумулятор, відніс його додому, замкнув Сценіка ключом, як пише інструкція, зізвонився з товаришем, позичив старе, ще радянське зарядне, іпоставив батарею на зарядку. Зарядне було вколхожене, з попутанимиполюсами, і заряджало як йому забажається… Коротше, не вийшло зцієї затії нічогісько, струм не подавався на акумулятор. Наступногодня домовився з колегою — поляком, що ввечері він привезенормальний "простовнік" (зарядне польською).

акумулятор на зарядці

Ввечері він підїхав, ми підключили і лишили це діло на ніч. Вранціакумулятор все ще не був повністю заряджений (нічосі вінрозрядився! ). Ввечері після роботи показував вже повний заряд. Беруакумулятор, спускаюсь до машини, підєдную акумулятор, кнопку настарт і… йуууухууу! він завівся, все працює, все в нормі! Спробувавще декілька разів повторити, проблема таки була в гівнорозрядженому акумуляторі.
Наступним питанням було оформити страховку. Зізвонюсь з продавцнм, нагадую про домовленість, він запевняє, що все в порядку, немапитань, завтра все вирішимо. Ага, якби все було так просто. Завтравін був зайнятий, а після обіду взагалі не знімав слухавку.Наступного дня все повторилось. Розумію, що так можна ще довговозитись, дзвоню до товариша, пояснюю суть проблеми, домовляємосьна конкретну годину зустрітись і підїхати до його знайомої, в якоївін робить постійно страховку. Під'їхали в PZU (відома польськастрахова), поспілкувались з агентом, пояснив їй суть питання, і щомені потрібна страховка на місяць. Вона щось поколупалась в компі, каже, що все ок, можна оформити, коштуватиме 100 злотих, і одразуоформе "зелену карту". Пів години часу, і страховка в мене наруках.
! Важливий нюанс — автоцивілка необхідна для проїзду потериторії ЄС, зелена карта вже діє на території України, до тогочасу, поки не буде придбано місцевий поліс.
Це був останній пазлик, який треба було скласти. Тепер все готоводо подорожі. Виїзд був запланований на 7 вересня, і напередодні яспакував всі речі в машину, лишились дрібниці.

початок нового дня

Настав ранок 7 вересня, і я пішов зустрічати брата до парому, зробив невеличку екскурсію містечком, далі додому перекусити, дозібрати речі і в дорогу! Шлях неблизький, належало пересікти всюкраїну від кордону до кордону, тож хотіли виїхати чим раніше, непізніше 9:00. Виїхали в 12:00. Заїхали на заправку, залили повнийбак, хотіли накачати колеса, бо підспущені були, але там компресоране виявилось. Ок, накачаємо на іншій заправці, а поки сильно гнатине будемо. Підїхали до початку черги на паром. Поки стояли, почалирозбиратись, як налаштувати годинник і радіо (все обнулилось, коливитягав акумулятор), бо без музики якось трохи нудно. З годинникомрозібрались, а от для радіо потрібен був чотиризначний код, а детой код шукати, грім його знає. Поки шукали, розбирались, підійшовпаром, ми завантажились і переправились на протилежний берег.

в черзі до парому

Кілометрів через 20 заїхали на Orlen, накачали колеса, і поїхаливже впевненіше. По дорозі до Щецина попали в дві тянучки, зумовленідорожніми роботами, втратили з півтори години. Третя година дня, ами ще в околицях Щецина, нам ще їхати і їхати! Їхали по Гуглу ы восновному по Яносіку (Yanosik) — польський навігаційний додаток, діє на території Польщі та Литви, дає актуальну дорожню інформаціюпро затори, аварії, дорожні роботи і т.Д. Гідна річ, маю Вамсказати! Їдемо ми їдемо, і в якийсь момент я помічаю, що знакипішли німецькою. Ну круто думаю, поляки піклуються, щоб німцямсусідам в прикордонні все зрозуміло було. Але на всяк випадоквирішили зазирнути в навігатор. Глип, а ми вже кілометрів 30 поНімеччині чешемо, в напрямку до Берліна! Як ми кордон не помітили, де прозівали розвязку?
Кажу — "давай їдемо далі, пройдемо по обїздній біля Берліна, далідо Дрездена, і звідти на Вроцлав".
Брат каже — "давай ліпше навігатором глянемо, як нам краще".
Проклали наново від поточного місця, показав, що коротше і швидшебуде повернутись назад, і продовжити як їхали. Доїзжаємо донайближчої розвязки, і лягаємо на зворотній курс. За півтора-двакілометри від німецько-польського кордону бачимо вказівники щосьтипу "до зустрічі в Німеччині" і "ласкаво просимо до Польщі". Як миїх не помітили, загадка… Зробили лишній гак кілометрів 70. Першихкілометрів 100 в нас періодично поволі зїзжала вниз ліва водійськашиба (як я казав раніше, там був розпердолений механізм, моторчикгудів, а шиба не реагувала, лиш з часом під власною вагою потрохусама опускалась). Для уникнення цього прикрого непорозумінняпопередній власник запхав між склом і обшивкою кілок, але це всеодно лиш частково допомагало. Тож водій періодично був змушенийпоправляти скло, яке під дією вібрацій прагнуло опуститись. Десь заЩецином ця проблема зникла, десь воно нормально затислось, і досамого кордону більше нас не турбувало

польськими автобанами

Після цього ми яклсь зібрались, і далі йшли без пригод. Тримали 130— 140, часами йшли 150 — 160. Більше не розганяли, бо такиневідомо, в якому насправді технічному стані машина. 150 — 160взагалі на ній не відчувається. В салоні тихо і тримається дорогимашина міцно. Потроху почало сутеніти, коли ми йшли по обїзднійнавколо Вроцлава. Вирішили, що саме час зупинитись, трохирозімятись і щось перекусити. Знайшли найближчий Мак Дак, і так ізробили.

зупинились перепочити недалеко від Вроцлава
зупинились перепочити недалеко від Вроцлава

Чим ближче ми були до України, тим тепліше ставало за бортом. ПісляЩецина і аж до самого Кракова ми попадали з одного дощового фронтув інший. Краків проїзжали біля десятої вечора, і одразу за нимщільність трафіку різко зменшилась. В попутньому напрямку йшли восновному фури, були поодинокі зустрічні, і так до самого кордону.В Медиці ми були близько півночі. Біля самого кордону заїхали доплатної стоянки. На одній доба коштувала 5 злотих, але вільне місцебуло десь в чорта в дупі, і стоянка без камер відеоспостереження.На сусідній стоянці місце було прямо біля будки охоронця, і підкамерою. Вирішили не економити. Запаркували машину, взяв в охоронцячек, і потопали до пішого переходу. О цій порі не було взагалінікого, тож кордон пройшли хвилин за 10. На українській стороніпіймали попутній автобус, і поїхали. Єдине, за що я трохипереживав, лишаючи машину на стоянці, це щоб водійське скловтрималось від спокуси сховатись в дверку.
Шлях від кордону до кордону зайняв майже 12 годин, 1030 км (якби негак в Німеччину, то було б 940), середня швидкість 95 км/год, середній розхід 8, 1л.
Поки був в Україні, звязався з митним брокером і повідомив, коли миточно будемо пересікати кордон. Він порахував точну суму митнихплатежів, скинув реквізити митниці для оплати. Після оплати брокерскинув номер митної декларації, який потрібно було показати накордоні українським митникам. Через півтора тижні взяв батька, іразом поїхали до кордону забирати машину. Маршруткою зі Львовадоїхали до Шегині, там пішли через піший перехід. Проторчали вчерзі близько двох годин через місцевих, які тягають через кордоналкоголь та цигарки. Якби не це, пройшли б хвилин за 15…20.

на пішому переході на кордоні

Покинувши нарешті кордон, пішли шукати стоянку і свого Сценіка. Вінстояв, як ні в чому не було, лиш припав пилом. Шиба, за яку япереживав не піддалась спокусі і була на місці. Пішов з чеком доохоронця, він порахував час, розрахувлись і вернувся до машини.Уважно оглянув зовні і всередині, все було на своїх місцях.Завелись і поволі рушили. Вирішили спочатку заскочити всупермаркет, купити провізії, бо хто зна, скільки доведеться накордоні стирчати. Поїхали в Перемишль до найближчої Бєдронки, щобмашину трохи покатати після тривалої стоянки.

в Перемишлі біля Бєдронки (типу українського Сільпо)

Після закупів розвернулись і рушили до кордону. Підїхали до початкучерги і стали в пас за фурами. На годиннику було 14:00, черга буладовжиною кілометра два. Чим то все закінчилось, напишу в наступномудописі.