відмова

Якщо так сталося, що ви прочитали всі записи БЖ і дійшли до цього, зараз ви будете перебувати в повній впевненості, що я ідіот.
16 серпня 2012 року Продав за символічну суму своєму другові, під "чесне слово", що ніякого тонера/магнітолок та іншого "пацанства"на ній не буде - заплатив ціну за свою впевненість у тому, щомашина візуально не зміниться.

Причиною продажу, як би банально це не звучало, стали "сімейніобставини".
Друг приїхав забирати її, ми з'їздили на мийку, попили кави, япопросив прокатитися на ній востаннє. 2011 року я нікому її непоказував, її забули "модники", для яких дроп - тимчасове явище, їїпам'ятали завжди лише певні люди, які міцно і безповоротнозахворіли на заниження, для яких це стало стилем життя, а не простоперепусткою в тісну тусовочку, бабиним магнітом або засобомпідвищення почуття власної ваги. З цими людьми я спілкуюся і доцього дня, тому що вони справжні, і люблять мене, за мене самого, ане як чувака з топу драйв2 і чию машину постять по пабліках вк.

Віддав другу ключі, техпаспорт, прийшов додому і "згадав все":цевдарене в стовп відро, яке я купив у 17 років, яке довгий періоджиття було і його метою та змістом, згадав першу поїздку на ній, коли випробував відчуття захоплення, радості, якась подобарозгубленості від цієї шаленої керованості і тертя захисту проасфальт, споглядання іскор, що котилися по асфальту, в салоннедзеркало заднього виду, згадав цю поїздку довгою 600км, здавалося бвічністю, нічліг на заправу. Ті, що штовхнули мене на цей вчинок, хлопця на мазді, який їхав за нами по обухівській трасі і намагавсяганятися, поки не отримав іскрами по бамперу і відгальмувався впідлогу, поїздку в Умань з друзями, цю атмосферу, дитинство та "перегони" зі світлофорів з товаришем в Боярці, де я жив, катаннябоярським сосновим лісом і серпантином, коли машина дозволяє їхатиз однаковою швидкістю як по прямій так і в повороти, перевдяганнядрузів у старих і покотушки, дивовижні погляди людей, які їдуть усусідній смузі і просто розглядають машину і не розуміють, що тивже 2 хвилини їм сигналиш, щоб перебудуватись. І якось шалено сумномені стало. Я відмовився від своєї мрії, від свого творіння. Явчинив із нею не справедливо. Це моє, зроблене цими руками, мозкомта серцем. Хоча вже немає.