Кордони закриті - відкриваємо Україну #5

Попередній день
16-17 вересня 2020 року
Ранок почався рано.
Ніч видалася тривожною, переважно тому що ми самі себе накрутили, і, часто, прокидалися, то собачка пробіжить, то вітер пошумить, томи самі собі чого придумаємо. br/>
Близько п'ятої ранку ми прокинулися остаточно і з твердоювпевненістю, що, якщо вже й зупинятися з наметом, то тільки впризначених (та охоронюваних) місцях.

< Відправившись за гарячою ранковою кавою, я був трохиздивований побаченим, у той же час, як ми прокидалися через те, щобігали собаки або шуміли гілки, шум двох машин, що припаркувалисявночі (метрів за десять від нас), ніяким чином нас не потривожив і.їх наявність вранці стала для нас повною несподіванкою.

Повернувшись і пожартував над дружиною про те, що поки ми спализовнішній світ змінився до невпізнанності (через запітнілі стеклабуло видно рівним рахунком нічого і їй тільки належало зробити моє“відкриття”) ми від душі посміялися з нашої уважності, попили кавиі вирушили шукати місце для сніданку.

Місце ми знайшли достатньо цікаве. Щоб дістатися до нього потрібнобуло мати певну сміливість змішану з наївністю і нерозсудливістю, тому що дорога, яка була піщаною, дуже вузькою і крутою, на картізакінчилася набагато раніше, ніж ми дісталися до берега. Проїхавшикілька хвилин виключно за покликом інтуїції, ми знайшли чудовийзаїзд практично до самої води. Там ми і влаштувалися. На березіневеликої (зовсім невеликої) річки, завширшки до двадцяти метрівмаксимум. Однак, через ранковий туман сусіднього берега практичноне було видно. На жаль я не робив фотки того ранку, тільки невеликівідео, але і вони залишилися тільки у моєї дружини в Інстаграм.Було видно, що місце користувалося популярністю задовго до нашогоприїзду, але, судячи із заїзду, переважно у піших туристів. Скажувідразу — яєчня вийшла огидною. Я не розумію з чим це пов'язанобуло, але факт залишився незмінним. Тим не менш, це не завадило намзробити овочі-гриль, хліб-гриль, каву-гриль і навіть мафіни-гриль (це виключно моя авторська страва) і, зручно сівши на нашихчудових, що передбачливо лежали в багажнику вже п'ятий день, розкладних кріслах із задоволенням поснідати.
З задоволенням поснідавши, ми повернулися на дорогу попрямувалиназустріч незвіданому та комфортному — до нашого чотиризірковогоготелю у Буковелі.

Ніхто з нас ще не був у Буковелі, а у чотиризірковому готелі ми булилише раз і то не зовсім за своєю волею …
(у вересні 2019 року ми подорожували Європою на Nissan AlmeraClassic. Будучи у Швейцарії, ми залишили машину на критій парковцібіля Ікеї Не переживаючи про машину, ми гуляли по магазинах іоколицях.Повернулися назад до машини, вже зібралися виїжджати зпаркування, як тут, як у фільмах, виїзд почав повільнозакриватися.І закрився.Наглухо. Ми сидимо в машині, перед намизачинені ворота (людей немає, все автоматичне) і що робити даліабсолютно не ясно.Постоявши пару хвилин ми повернулися назад на темісце, де стояли і вирішили, що раз так Ми розклали сидіння, знайшли видос на ютубі, який подивимося перед сном, загаломпрактично шикарні умови, якщо не враховувати, що ми в чужій країні, на закритій парковці і хто його знає. Які штрафи за такепередбачено, Європа ж.
Влаштувавшись, ми вирішили сходити до Макдоналдсу, адже виходи, навідміну від виїздів, були відкриті. І ми спокійно вирушили засмакотами. Але після повернення, сказати, що ми були в паніці — несказати нічого. Паркування з усіх боків було закрито. Ніспівробітників, ні охоронців. Обійшовши кілька кіл навколопаркування, попутно перевіряючи всі двері, ми нікого не виявили. Івийшла вкрай цікава ситуація. Ніч. Темно. Чужа країна. Наша машинастоїть на закритій парковці, в яку ми не можемо потрапити.Телефони, паспорти, готівка, речі, в тому числі й теплі, взуття —все залишилося в машині, бо ж виходили ми на хвилиночку, — черездорогу в Мак і назад. Що робити — абсолютно незрозуміло. Я згадую, що звідти, де була припаркована машина, бачив неонову вивіскуготелю. Ми пішли, ймовірно, в той бік. Намотавши кілька кіл пооколицях і перебігши чотирисмугову дорогу в недозволеному місці (знову таки, страшно, штрафи — Європа ж) ми нарешті знайшли цейготель. Зайшли усередину. Благо і ми, і ввічливий австрієць наресепшені знали англійську в достатньому обсязі для того, щоб вінзрозумів, що нам потрібен номер на ніч. А ми зрозуміли, що вільнихномерів немає… Проте, ввічливий австрієць, не кинув нас зовсім насвавілля долі. Було вже близько першої години ночі (а вийшли в Макми приблизно об одинадцятій), але він зателефонував якійсь своїйзнайомій у сусідній готель, уточнив чи є в неї вільні номери.почувши позитивну відповідь, сказав, що скоро два туристи до неїприйдуть. Ще він запитав, чи є у нас телефон, щоб він вписав адресув навігатор. На нашу негативну відповідь, він здивувався, але тутже запропонував викликати нам таксі, щоб ми не бродили вночі чужимивулицями.
Почувши, що у нас немає готівки, мені здалося, що він уже збиравсявикликати поліцію (чи мало хто ми і що з нами насправді сталося), він, глянув на нас і, трохи повагавшись, узяв одну з туристичнихкарт і ручкою намалював нам маршрут, позначив де ми, де той іншийготель, побажав нам удачі і доброї ночі. Відвідували. Але в ту ніч, він явно вирішив скласти нам компанію. Пару разів перетинали тусаму чотирисмугову дорогу (і щоразу було так само страшно, як івперше)… Потрібний нам готель, виявилося, був лише за 600 метріввід закритого паркування. Дівчина на ресепшн мабуть відразуздогадалася, що саме про нас йшлося у телефонному дзвінку. Вонапопросила паспорт. Я відповів, що в мене немає паспорта і простягїй посвідчення водія, вкотре подякував собі за те, що завжди ношу вкишені права, техпаспорт і банківську картку. На питання чи все знами гаразд, ми лише відповіли "It is a long story". Більше питаньне було. Нас провели в номер (красивий, просторий, дві кімнати, велике ліжко і боооольша ванна), повідомили час сніданку і ввічливовіддалилися.
Обстеживши номер, заспокоївшись, що ми таки не залишилися навулиці, завалилися спати. br/>
На годиннику був початок четвертого ранку.)…

Чим ближче ми під'їжджали до Буковелі, тим краще ставала дорога. Аколи ми повернули у бік селища Яремче — воно стало ще й казковим.Неймовірно красиві краєвиди. Густий ліс з обох боків вузькою, щозвивається вздовж гірської річки, дороги додавав чарівності і безтого чарівним моментам. Незважаючи на чудовий асфальт, зовсім нехотілося поспішати. Ми просто неспішно їхали насолоджуючись цимвідчуттям легкості та піднесеності, які дарував нам навколишнійвигляд. Пробій.

Проїхавши безліч машин, які просто стояли вздовж дороги (як в одинтак і в зворотний бік), ми згорнули з основної дороги вниз, слідуючи порадам навігатора, і…знайшли гарне місце для паркування.Здивувавшись нашій удачі, ми вирушили подивитися, чим така примітнаця туристична атракція. Невеликий, але гучний Я не займатимусятривалими описами. Скажу просто – місце дуже гарне. І кожен знайдедля себе його власну особливість.Після обстеження місцевого ринкувсяких дрібничок та сувенірів, ми вирушили далі. Шлях до готелю, які перебування в ньому, ознаменувалося простотою і легкістю, ставшидля нас приємним і розслаблюючим проведенням часу. Щоб трохизменшити темп подорожі і відпочити в комфорті, пролетіли дужешвидко. Ми походили горами, попили коктейлі біля басейну, безкоштовно покаталися на підйомнику, порелаксували в місцевомуСПА, обстежили околиці і, загалом, чудово провели час.

Практично скрізь — гарний асфальт