Відпустка

2020 рік для більшості став роком нових випробувань та відкриттів, і я не став винятком. Коронавірус з усмішкою пройшовся за моїмипланами на відпустку, які я за своєю наївністю склав ще взимкуминулого, 2019 року. Планували з дружиною, що поїдемо до Греції, взяли контакти господарів за місцем, щоб заощадити на проживання, утравні навіть зателефонував з ними, сподіваючись, що все-таки всескладеться, проте Греція цього року туристів з України так і неприйняла. Прийняли рішення спробувати поїхати до Хорватії, оскількина Адріатичному морі жодного разу не були.Випадково напоровся нагрупу в Telegram по Хорватії, там мені допомогли з контактамигосподарів апартаментів, що допомогло заощадити чималу суму напроживання (ціни на booking були на 40% дорожчі) ) І ось, отримавшипідтвердження броні, зібравши всі необхідні документи та успішносклавши тести на COVid рано вранці ми всією родиною (я, дружина, донька та теща) сіли в машину та рушили в дорогу.
> Маршрут першого дня поїздки
Вирішили їхати через Румунію, щоб кордон з Євросоюзом перетнути налегшому пункті пропуску. Якби поїхали через Закарпаття, то зймовірністю 90% відпочивали б від 8 до 26 години на кордоні зУгорщиною. Дорога Румунією здебільшого відмінна, але повнавідсутність автомагістралей сильно обмежує швидкість пересування.Компенсується це прекрасними видами румунських Карпат.
Дружина фоткала з машини на телефон як уміла ))
Стадо овець у горах йде на пасовищі
Дорога дуже красива, тільки зняти всю цю красу не шкода що в нашихКарпатах там де покриття хороше немає таких видів, а там де єчудові види немає покриття ((
Чим ближче ми під'їжджали до Угорщини, тим страшніше ставаловсе:починаючи від асфальту і закінчуючи загальним станом будинків іпроїжджих автомобілів.Бідність тут стояла в повітрі.До КПП мипід'їхали до 15:00, подолавши на той час близько 450 кмдороги.Стали в чергу і буквально за кілька хвилин за нами ставСпрінтер з Чернівецькими номерами. Це наші земляки везли людей назаробітки до Італії.Побачивши перед собою співвітчизників обидваводії вийшли з буса і підійшли до нас поговорити.Почали розпитуватикуди ми їдемо (насправді не слухаючи нас взагалі), з якою метою іякі у нас документи Побачивши у дружини в руках бронь засміялися ісказали що нас без контракту не пропустять і взагалі так як насчетверо ми повинні будемо відгортати 400 євро, інакше нас ніхто вУгорщину не пустить і ми поїдемо назад додому. Але вони можуть подушевній доброті нам допомогти "вирішувати" за 200 євро )) Минамагалися їм пояснити що ми туристи і їдемо на море у відпустку, але мені здалося що вони просто не були здатні сприйматиреальність, відмінну від своєї. До останнього розпитували нас, кудисаме на роботу ми їдемо. Їх абсолютно не бентежила машина, м'якокажучи не відповідна такого роду перевезень, дитина 4 років віднародження і 70-річна теща. І мені тоді стало дуже соромно. Соромноза те, що люди по всьому світу здебільшого бачать українців лишедвох видів, і обидва види були представлені в цьому Спрінтері:ті, хто щастить і ті, кого везуть. І без грошей) і рушили далі вузькимипутівцями до автомагістралі на Будапешт. Згідно з правиламитранзиту ми не мали права заїжджати до міста і довелося йогооб'їхати об'їзною. Саму Угорщину ми толком і не бачили, оскількинаступні 650 км припали виключно на автомагістраль з обмеженням 130км/год. Я їхав 150 на крузію та до 200 на випередженні щоб скорішедістатися до кордону з Хорватією, тому що для доньки та тещісприйняття дороги відрізнялося від мого. Поліція трасою ловить "наживця". Тобто, патрулює трасу в цивільній на вигляд машині і навітьзаграє з потенційними порушниками, намагаючись їх розбурхати. Якщоклюєш на такий підкат і починаєш навалювати з копченими рядами торизикуєш після перемоги побачити в задньому дзеркалі мигалки. Благоштрафи не дуже високі і при оплаті карткою на місці отримуєшістотну знижку )) Ми не валили на тлі лихачів і тому не попалися.нічліг. Всю дорогу я страшенно нервував, тому що постійно відчувавбиття коліс, перевіряв рівень масла (яке, до речі, за всю дорогутуди і назад випарувалося і довелося доливати) і взагалі був не усвоїй тарілці, бо не звик їздити далеко на машині, яку щодо технікине знаю "від і до" і не вилазив в ідеал. Тому після приїзду вапартаменти ми з дружиною побігли до місцевого Макдака за вечерею івже через якихось 40 хвилин усі дрихли, як ховрахи. Ранок почавсязнову з Макдака та заправки. Поснідавши і підгодувавши машину, мирушили далі, залишалося проїхати ще близько 450 км до нашоїкінцевої точки — містечка Vodice.
Дорога здебільшого також була собою автомагістраль з обмеженням 130км/год. "від добра добра не шукають" - подумав я, і поставив 150 накруїз. Треба сказати що на такій швидкості капот Мустанганеприховано хоче тебе вбити, постійно погрожуючи моторошноювібрацією. Тож замки наступного року точно будуть, правда поки щоми з дружиною ще не вирішили якісь саме — з тросами, чи без. Віншому Станг виявився напрочуд приємним. Управлявся напрочуд чудовонавіть на 18-х колесах з кросоверним профілем, шумоізоляція на мійневибагливий смак теж нормальна, прямий вихлоп порівняно з тимоточенням Ада, яке в мене стояло на Ауді — взагалі тихоня. Чекав янабагато гіршого і був приємно здивований, треба сказати.
По приїзду заселилися в апартаменти і потім перші чотири днінамагалися зрозуміти що ж нам робити, настільки ми були втомленівід роботи, весняного карантину та інших радощів життя. І тільки нап'ятий день ми почали потроху розслаблятися.
Дочку всі наші тяготи

Загалом враження у нас залишилося неоднозначне. З одного бокувідпустка та море — це добре. Але в порівнянні з минулими рокамивідпочинку в Греції на Ситонії все було небагато, та гірше. Клімат, безперечно, відчувається і він приємний, на відміну від тієї жБолгарії, де всі як удома в поганому значенні цього слова. Моредуже гарне на фотках, напевно тому його так люблять завсідникиІнстаграма. Нам же воно здалося якимось сумним, чи відчувається вньому якийсь північ. Егейське відчувається веселішим, південним, ісправа тут не тільки в температурі води. Дно практично скрізьустелено галькою, точніше гігантськими каменями. На деяких пляжахчастково берег і прибережне дно посипане подрібненою натуральноюгалькою, ходити якою значно приємніше (особливо дітям). Є правда іпіщані пляжі, ми були на двох таких на острові Муртер. Слово "острів" на мій погляд до нього можна застосувати з великоюнатяжкою, думаю, місцеві його так обзивають заради більшоїромантизації серед туристів. Порівняно з білим піском на Ситоніїмісцевий пляж виглядав пригнічено забитими людьми та пляшками.Чесно, стільки битого скла під ногами я в житті бачив тільки у насу місті на березі річки Прут.
Місцева кухня є клоном італійською з домішкою авторськоїпікантності. Наприклад, томатний соус для піци занадто гострий, доньці не сподобалося попри всю любов до цієї чудової страви.Восьминогів у морі дуже мало, у канабі (місцева назва ресторану)навіть не подають їх обсмаженими, лише у салаті. Ціни в порівнянніз Грецією місцями однакові, місцями трохи дорожчі. Алкоголь узакладах виявився дорожчим у ТРИ рази, що нас зовсім не порадувало.Окремо варто зупинитися на парковках. Вони майже всі платні, оплатапогодинна і від т.Зв. Зони:чим комфортніше паркування розташоване, тим воно дорожче. Нас врятувало те, що в цей час у Хорватії сезонуже добігає кінця, і паркування біля деяких пляжів неперевіряються. Поспостерігавши два дні за літньою німецькою пароюми зрозуміли, що економити не геть не лише слов'яни.

Місцеві часто на стилі, благо дороги дозволяють
Німці на відпочинку
Краща машина, яка нам зустрілася за всю відпустку
Дроблена натуральна галька — велика рідкість на місцевих пляжах
У старій частині міста вулиці дуже вузькі, часом можна зависнути впробці
Звичайна галька, дуже велика, ходити незручно
Місцевий транспорт
Душові машини Два тижні пролетіли дуже швидко, але все-таки навідміну від Греції назад додому вже хотілося. На зворотному шляхузустріли ось таку штуку.
Сподіваюся наступного року зможемо поїхати все-таки саме туди, кудихочемо. Хоча дивлячись на статистику захворюваності розумієш, щошвидше за все 2021 рік буде в кращому разі таким самим.