Трансамериканська експедиція.

За вікном холодно, кучугури, а часом так хочеться тепла. Єпропозиція закутатися в плед, взяти чай з імбиром, бадяном такорицею (як у мене :-)) і помчати ненадовго думками туди, Ось, наприклад, сорок п'ять років тому, в 1972 році саме в ці дні групібританців було дуже жарко, адже вони в прямому розумінні рубалисячерез джунглі, гаразд, про все по порядку.
На жаль, російською мовою майже немає інформації про цю подорож, тоді як, мабуть, без перебільшення, це була одна з найбільшихавтоавантюр, яка, до речі, поклала початок всьому руху трофі, аджезнаменитий Camel trophy виріс. Саме з цієї затії.
Таким чином, йшов 1971 р. В Америці вже давно витала ідеябудівництва Трансамериканського шосе від Аляски до Вогняної землі.з дуже важким рельєфом протяжністю всього 250 миль (близько 400км).Там не було навіть нормальних стежок, а в період дощів зниклинавіть ті, що були. Фактично, це були первоздані джунглі, що кишилисмертельно небезпечними зміями і комахами, кажанами — вампірами тапавуками розмірами з долоню… До того ж хижі звірі, до якихвідносяться навіть дикі свині — пекарі, що носяться стадами по сторил, змітаючи все У всьому цьому пеклі зустрічалися навіть первісніплемена. На початку шістдесятих американці намагалися подолати цімісця на кількох Chevrolet Corvair, проте спроба не увінчалисяуспіхом. А на початку сімдесятих через політичну ситуацію Штатампроект трансконтинентальної магістралі вже був не цікавий. Тодіглави кількох латиноамериканських країн звернулися до британців зпроханням організувати автоекспедицію з метою прокладання маршрутумайбутньої траси, адже Land Rover на той момент вже мав іміджпідкорювачів бездоріжжя. Ідея використовувати Range Rover належалажурналісту Тіму Ніколсону, який написав уже кілька книг, присвячених автоподорож і пов'язаних з British Leyland — адже цечудовий шанс показати можливості нещодавно запущеного у виробництвоавтомобіля. Керівництво експедицією запропонували майору ДжонуБлешфорд-Снеллу. Ось уривок з його спогадів:Полковник Джуліан дюПарк Брахам, дивлячись на мене через монокль, запитав: "виколи-небудь думали про подорож від Аляски до мису Горн? "ні, але яне думаю, що буде велика проблема, просто питання часу і бензину. "тоді ви нічого не знаєте про Дар'єнський пробіл! , - сказав вінрізко - У мене не вийшло! "
Треба сказати, у Джона за плечима був солідний досвід серйознихекспедицією, таких як Блакитний Ніл і Червоне море, до того ж вінбув непогано знайомий з технікою Land Rover, плюс невгамовна тягадо подорожей, так що він швидко захопився складним проектом.Спочатку вирішили провести розвідку, але де знайти сміливця натаке? Тут доля послала молодого шаленого мандрівника БрендонаО'Брайана. Він нещодавно в Лондоні обігнав поліцейську машину навеликій швидкості, і був радий на якийсь час кудись зникнути. Йомудали сотню фунтів, і він пішов. Через три місяці повернувся ходячийскелет. Надав звіт, підрезюмувавши- "так, думаю, проїхати можна, алене просіть мене їхати з вами". Його поклали до шпиталю тропічниххвороб і більше не турбували.
До експедиції підготували два Range Rover, випущені для Швейцарії.Ну як підготували - власне машини були повністю в стоку, основнапідготовка полягала у захисті - перед передньою кромкою капотавстановили ще один штатний бампер, кущорізи та захист бензобака.Плюс надпотужні буксирувальні рими. Вихлопну адаптували до роботипід водою. Багажник на дах, перед ним дві запаски, два акумулятори, грязьова гума 7.50x16 Firestone Super All-Traction, швидкознімніпанелі крил, для полегшення доступу до колеса, лебідки з приводомвід двигуна та ручні, додаткове світло, радіостанції для зв'язкуміж машинами. Задній диван для збільшення внутрішнього просторузамінили на одинарне сидіння від Rover P6B. І в одній машинівстановили герметичний ящик для грошей і документів. Також людейвиділили уряди Панами та Колумбії. Крім цього, в організації заходувзяв участь Музей природної історії, виділивши вчених для науковогодослідження флори та фауни. Загальна кількість учасників булаблизько шістдесяти осіб. Була щедра допомога спонсорських компанійу Великій Британії та Америці. Duckhams постачав олії. Tirfor іMayflower - ручні лебідки, Marks& Spenser - одяг, а продовольчакомпанія Heinz поставила експедиції не менше 3 тонн продуктів.
Машини були доставлені літаком в Анкорідж, звідки 3 грудня 1971року і почалася експедиція. Спочатку це були засніжені дороги імашини долали по 500 миль на добу, поки в Канаді на обмерзломасфальті один з Ренджей не влетів у вантажівку, що стоїть наузбіччі. Всі вціліли, машину самотужки відбуксували у Ванкувер, деза тиждень усі відремонтували та продовжили подорож. Через Штатипройшли без затримок, у Мексиці та латинській Америці провеликілька презентацій для місцевих правителів, таких як генералСамоса, який замовив нові Range Rover для себе та свого брата, президента Нікарагуа.
12 січня 1972 року експедиція досягла Панама- сіті, де булозроблено тижневу зупинку для зборів. Крім вже наявного контингенту, було куплено в місцевій в'язниці десяток злочинців з умовлянням "свобода за співпрацю". При цьому серед британців був сержантвельми врожайної зовнішності. І коли він, красномовно жестикулюючиз мачете в руках, пояснив карним злочинцям, що хіба що простопереріже їм горлянки, то наздогнав такого жаху, що більше запитаньне виникало. До того ж придбали 28 коней.
19 січня експедиція заглибилася в джунглі…

Ідея полягала в тому, щоб пройти всю ділянку за період часу, коли там немає дощів. Того року дощі йшли на п'ять тижнів довше, ніж звичайний, земля була мокрою і липкою, але тягти з початкомбуло не можна, бо через три місяці знову почнеться сезон дощів.
З кожним з транспортних засобів рухався екіпаж із восьмикоролівських інженерів,

озброєних мачеті, бензопилами та іншим інструментом, які буливідповідальні за копання, вирубування дерев, встановлення лебідокта укладання алюмінієвих сходів, що служили і мостами
< /
і санд-траками та платформами на надувних плотах. Швидкість буладуже низькою - часом за день вдавалося подолати лише милю, середняшвидкість за весь відрізок становила 2, 5 милі на добу! Середнявитрата склала 1 милю на галон! Одного разу вийшло, що одна машинафорсувала річку ввечері, а другу планували переправляти вранці, алевночі пройшла сильна злива, і через високу швидкості течіїостерігалися користуватися плотом, тим паче, що річка начебто буланеглибока — вирішили посунути вбрід. Але потік підхопив машину іповолок, поки вона не стала впоперек течії, наткнувшись на підводнуперешкоду, створивши тим самим греблю. Вода залила капот — двигунзаглух. Вода дуже швидко почала підніматися, переливаючись ужечерез дах. Врятували ручні лебідки — вже скоро машину витягли наберег, але, зрозуміло, всі вузли довелося промивати — сушити. Маслазмінювалися тричі. На це все пішло 36 годин.
У певний момент почалася проблема із заднім диференціалом — вінзахрумтів, не витримавши навантажень. Міжосьове блокуваннядопомагало, але в результаті помирав ще й передній міст від дикогонавантаження - жарт-ухили під 45 градусів. Добре, було добреналагоджено взаємодію з авіацією, що постачала паливо, їжу, медикаменти та кореспонденцію. З її допомогою Гевін Томпсон бувдоставлений із джунглів на зустріч із представником Land Rover.Представник докладно прояснив ситуацію та передав інформацію доСолихалл. Там була побудована машина точно як у джунглях іорганізований серйозний тест-драйв по околицях, дуже наближених дореальних. Висновок був такий — по-перше, заміна шин, бо болотянидуже багато на себе чіпляють. Поставили просто стандартні дляпересіченої місцевості, до речі і пізніше Camel trophyвикористовувалися саме такі. Друге – перевантаженість. Особливодахів. Вантажі перерозподілили частково по конях, а ще в Панамікупили вживаний Land Rover Series IIA, який використовували якпершопрохідник, завантаживши ще і його скільки можливо. Третє —дійшли висновку, що помилкою було використання напівсинтетики вмеханізмах — у важких умовах це призводило до перегріву.Диференціали змінили і більше з ними проблем не було. На всі цірухи тіла відлетіли 26 днів! Ні, ви тільки уявіть, майже місяцьсидіти в цьому дикому місці…
Двигли далі, але незабаром досягли висот Пукуру навпротиПало-де-лас-Летрас на панамо-колумбійському кордоні. Рельєф бувсхожий на зуби дракона. І раптово Series зірвався, поховавши двісходи. Десять днів масажували дракону зуби…
9 квітня, вже на території Колумбії натрапили на Chevrolet Corvairз американської експедиції. Не укладається, після вищеописаного, якці божевільні янкі пройшли так далеко на трьох легковиках…
Останньою серйозною перешкодою було заболочене озеро Велике Атрато, довжиною 60 миль. Його долали вже на плотах

< Але було багато місць, зарослих бур'янами. Мачете і гаки недопомагали, довелося налагоджувати ланцюгові пилки згідропідсилювачем і щільно вдаритися в піротехнічні досліди, благодинаміту вистачало. 23 квітня, в день Святого Георгія, колеса машинторкнулися губчастого берега, нехай м'якого, але здатного триматиїхню вагу. Це було закінчення найскладнішого етапу шляху, якийтривав 96 днів. А вночі пролунав грім і почалася тропічна злива —розпочався сезон дощів. Як сказав Джон — голова експедиції — якбими не вийшли до дощу — ми б не вийшли ніколи! .. Всі вийшли живими, навіть коні. Єдине — від сильної вологості шкіряне взуття швидкозгнивало, і багато хто в результаті заробив некроз шкіри стоп. Нуі, само собою малярія, укуси комах та травми були нормальноюсправою. За весь час лише один член екіпажів був беззмінно у складіекспедиції. Далі вже були хоч убиті та брудні, але вже дорогі! Доїхали до Медельїна – другого за значенням міста Колумбії, деагент British Leyland із Боготи організував усе необхідне технічнеобслуговування. Супроводжуючі особи вирушили додому, а Ренджі, досить буркаючи, рушили на південь. Були сервісні зупинки в Кіто таЛімі, прес-конференція в Сантьяго, пустельні дороги Чилі, де машинилегко тримали 90-100 миль на годину, пройшовши за чотири дні 2375миль. Потім були занесені снігом дороги Патагонії, через щодовелося робити гак поганими дорогами, але учасників це зовсім нетурбувало після Дарієна. Ось, справді, все пізнається впорівнянні…
10 червня машини вкотили в поселення Ушуайа — найпівденнішийнаселений пункт Південної Америки, подолавши загалом близько 17000миль. Таким чином завершилася ця велика сага про сильних людей і "ламких британських відерцях" — хочете — вірте, хочете — ні…
PS. У Лондоні на героїв чекав урочистий прийом у Її Величності, машини — музейний спокій після ретельного аналізу механізмів, адороги через Дарієн немає й досі…
Там днями публікував класне відео, https://megadriver.org/logbooksякщо комусь цікаво, але ліньки все дивитися — на вісімнадцятійхвилині якраз по нинішній темі — не дарма казав, що тизер :-)