По дорозі в Амстердам (початок)

У день від'їзду склав 3-й ряд, закинули всі речі нашого екіпажу (6осіб) у машинку і я поїхав на залізничний вокзал здаватимашину.
Процес описувати не буду - все, як завжди:зняли бокс, провідникизагнали машину на платформу і я пішов у вагон.У вагон узяв тількиавто-холодильник, та частину продуктів у поїзд.
У Львові вивантажили машину з платформи, я поставив бокс на місце, вивантажив усі речі, поставив 3-й ряд і впав у ступор:я не мігповірити, всі ці валізи, сумки, пакети зможу вмістити в машину табокс… Мабуть, не я один – провідники теж стояли та спостерігали зінтересом за «тетрисом» (як інакше назвати спроби впхнутиневпихуемое в салон і бокс? ).
Але я таки переміг, все вмістилося дуже акуратно, сам не повірив –кілька разів обійшов машину, раптом якась сумка сховалася? ))
Все занурене, зайняли свої місця – і в дорогу.
До кордону доїхали добре, єдине, дуже напружувала ходова.Враховуючиповне завантаження машини, навіть, мабуть, перевантаження наперекатах та інших нерівностях досить відчутно пробивала ходоваззаду. Ходу підвіски майже не було.
4, 5 години черги і ось ми у Польщі, на автобані. Вечеріло, нагоризонті збиралися хмари. Природа хмурилася. Автобани простовідмінні, дуже сподобалися:пряма дорога, інформативні покажчики. Допівночі прибули до Вроцлава. Навігатор доповів, що ми прибули, алезрозуміти чітко, чи є будинок, який нам потрібен не вдалося.Залишив машину під знаком «Зупинка заборонена» (не тому, щонахабний і відморожений, а тому що побачив кафе, що ще працює), побіг спілкуватися з поляками. Тонкість була в тому, що квартиру явинаймав на одній вулиці, а господар із ключами жив у 2-хкварталах. Запитую, де, мовляв, така адреса (квартири)? У відповідьзнизування плечима, мовляв, ця вулиця ось вона, а де цей номерудома – фіг його знає. Підійшов ще один, вони почали радитися, намагатися зрозуміти, з якого, хоч би, боку цей будинок. Кажу, гаразд, а друга адреса (ключи) де? Показали, в який бік іти, і тутя спостерігаю, як до моєї машини під'їжджає поліція, зупиняється. Ярозумію, що переговори тут треба згортати і розпочинати переговориз поліцією:по-перше, вони краще знають місцевість, по-друге, требавідмазуватися. Підходжу – вони уважно розглядають мою машину.Стукаю у вікно, мовляв, добрий вечір, допоможіть, а то я заблукав -де така вулиця і будинок. Вони – вулиця ось вона, а пан знає, щотут стояти не можна? Я – звичайно, знаю, але я заблукав і бігаю, питаю людей, куди їхати. То де, мовляв, дім? Вони – він тут, поряд, серед цих будинків (я, виявляється, чітко біля будинку став), алеВам тут не можна стояти. Я говорю, дякую, що показали, звичайно ж япрямо зараз поїду. І ми розлучилися друзями:я упіймав віднеприємностей і дізнався, де кінцева, на цей момент часу, точка, аполіцейські, гадаю, залишилися задоволені – запобігли злочину тапотенційній метушні з іноземним автомобілем.
Залишилася справа за малим:знайти господаря і відібрати у ньогоключі. Побачив таксиста, вирішив уточнити, куди тікати. Таксистприколов:вислухав, почав завантажувати навігатор, страшенноматюкався (через слово Kurwa  ), але так і не зміг пояснити, кудимені тікати. Знаючи напрямок (у кафе мені показали), я методомспроб і помилок знайшов господаря (коли підійшов до його дверей вінмені якраз зателефонував), взяв ключі і пішов ночувати.
Наступного дня виселилися з квартири і пішли гуляти Вроцлавом.Гарне місто гномів. Гноми розкидані по всьому місту, така місцевафішка. Спочатку перші гноми з'явилися ще за комуністів, це бувпротест поляків проти них. Зрозуміти, у чому був протест, невдалося. Згодом це переросло у своєрідну традицію і поляки«саджають» гномиків біля будівель. Кожен має своє ім'я, вони всірізні.