Часто згадую цю машину і в душі щось йокає. Кожна машинка залишає в нашій душі і пам'яті якийсь слід про себе. Щось особливе, незабутнє. Ось і ця полоснула по пам'яті.Ось він! Чудо-автомобіль! Мерс радянського автопрому п'ятдесятих! ГАЗ - 21 "волга"! З літерою "л".
Красуня, правда? А тепер все по порядку… Так сказати, це приказка, не казка, казка буде попереду… Хоч і чиста правда… І так… Років вісім тому, мені довелося працювати в одній великій компанії… Керівництво - люди серйозні та грошові. Пору хвиля, або якщо правильно висловитися, мода, що якщо у тебе є бабки і невеликий автопарк з іномарок, то потрібно обов'язково, в цьому автопарку мати ретро-автомобіль. На ретро, ось це круто.І чим машинка автентичніша, тим краще.Тюнінг і різні навороти не котять, ні.Все має бути рідне, як із заводу.На території офісу був побудований павільйон, і там з пошаною зберігалися антикварні машинки. "чайка" ГАЗ-14, пара ГАЗ-21 "волга", "москвич" 407 та ЗАЗ 965 "запорожець". Хочу сказати, що машини в дуже гідному стані. Водії для шефів намагалися щосили. Машинки відновлювали та працювали. Так би мовити від душі. І ось настав і мій час… Шеф сказав, що теж хоче ретро. Ну що ж, треба так треба. Почалися пошуки. Ми по роботі мотаємося по всій Україні, а попутно шерстимо ринок уживаних авто. Шукали недовго. І ось, будучи у відрядженні в славному місті Харкові, вранці вийшовши в хол готелю, мені шеф каже:- Сань, тут кілометрів за п'ятдесят від Харкова є село і там мужичок продає 21-й. Поїхали глянемо. - Ну що ж не глянути. Для скаженого собаки 50 км не гак. Поїхали.
Сказано - зроблено. Ми в "камрюхю" і топимо до села. Приїжджаємо до села "козача Лопань", що майже на кордоні з Росією. Знаходимо адресу. Стукаємо. Виходить дідусь, років так 65 - 70. Невисокого паростка, з добродушною усмішкою. - Здрастуйте. - А що так? Набридла? - Та ні, не набридла… Просто старий я вже. І їздити не добачаю і крутитись біля неї немає сил. Дітям вона не потрібна. Вони все більше на іномарках. А нам потрібні гроші. От і вирішив продати, мою гарну. - Ну, а як сама машина, в якому стані? - Та в якому, якому… У минулому, ми на ній частенько навіть у Крим їздили у відпустки. Правда з ночівлею. Ну, так салон дозволяє. Розкладемо диван і спимо, а ранком знову в дорогу. А там дивишся і ПБК. (у мене в голові промайнули кадри з фільму "три плюс два") А зараз виїжджаю вкрай - вкрай рідко. - І як бігла? - Ну як, як ... 80 її крейсерська. - Ну добре, показуйте.
І веде нас дідусь до гаражика. Відчиняє, а там як у рекламі - машина під здоровенним білим простирадлом. Легким рухом руки скидає простирадла, клуби пилу і… Варто бежевого кольору Волжана. Не дати не взяти. Оглядаємо, обнюхуємо, заглядаємо все рідне! І двигун рідний, верхньоклапанний. І коробка рідна, триступінчаста. Ну все! Щоправда трохи стомлена - а як ми хотіли… Я взагалі, щось страшне собі уявляв. Адже роки не малі. Якщо мені пам'ять не зраджує, щоб тільки не збрехати, здається 1963 випуску. У млинець! Ну ми:- А заводиться? - А як же! Дідусь підкачав бензонасос, встромив "масу", потягнув підсмоктувач і тиць ... Машинка заревіла. Відразу характерний запах вихлопу без каталізатора і приємний рокіт із вихлопною, ні з чим не переплутаєш звук вихлопу 21-й. Ми офігелі. Стоїмо, либи до вух і про торг забули. Шеф тільки шепоче:- Вона моя! Протитуманки дідусь від чогось сам присобачив. Вигляд не псують, вирішили залишити. Ну що, їдемо до райцентру до нотаріуса? Звісно їдемо. Дідусь за кермо, шеф поряд на дивані, я ззаду на "камрі". Вискочили з села, дідусь тапком настав і пішла рідна, як молода. "волга" йде як крейсер, ніс нагору, корми нижчі. Тільки на купині злегка підстрибує. Їдемо задоволені, шеф із дідом щось обговорюють, руками махають як вентиляторами, а машинка хромом на сонечку, крізь посадку, поблискує. Місце. Нотаріус довго не затримався. Ми у руки гроші, нам у руки документи. Виходимо. Ми:
- Ну, дякую дідусю (не пам'ятаю ім'я та по батькові).
А він:
- Та нема за що.
- Може підвезти? - Ні синочки, дякую, мені тут рукою подати до автобуса. Поїду по-потихеньку додому.
Я мащусь за кермо "волги", оглядаюся, дзеркала налагоджую. Шеф у "камрі" сідає. Дідусь тихим кроком, трохи згорбившись, пішов на зупинку. Відійшовши 15 метрів, він зупинився і починає повертатися. Так, якось обережно підходить до мене, кладе долоню на свої груди і каже:- Мальчики, я вас прошу, не вбивайте її… Підборіддя його затремтіло, а очі заблищали від сліз. Як же мені його стало шкода… Аж кому в горлі. Кажу:Не переживайте дідусь. Не треба. Ми не пацанва соплива, щоб таку лялю гробити. Все розуміємо. З нею все буде добре. Обіцяю. - Ну, тоді щасливої дороги… - Дякую.

AlexToksбув 3 роки тому
15









Коментарі(2)
sash36був 5 місяців тому
Їжджу на Ford Scorpio Заповіт і ще 3 машини
Харків, Харківська область
Тобі б книги писати рідний, вибач за …
AlexToksавторбув 3 роки тому
Мемуари. Намагався.