Частина 9, Італія (Бассано), Словенія (Толмін) та шлях додому

Пропустивши один літний день в Ансі через низьку хмарність (хочаможна було висіти в динаміці і невисоко літати вздовж хребта, алеми бачимо зажерлися), ми вирішили поїхати розвідати нове місце вІталії, спочатку планували заїхати у Фельтрі, але не доїхали донього, побачили кемпінг і зупинилися в ньому (поряд із містечкомБассано дель Граппа). Перший кемпінг, який працював уночі) Точнішебула можливість подзвонити — і нам відчинили ворота.
Вночі нічого не було видно, що це за місце, а вранці ми йогорозглянули. Долина... Літай — не хочу!
Висунулися до штатного лендингу, з якого вже нас закинули на одиніз численних стартів. Якраз проходили змагання — крил було багатона старті. Літала без дзеркалки, намагалася фотографувати нателефон — а він зараза скинув налаштування на неякісні. Так що зчудового місця у мене огидні фотки. Але хоч щось.
Вздовж хребта можна було гасати скільки завгодно, я настількивідлітала — що не змогла відразу знайти місце штатної посадки, дезалишили машину) Довго літала над долиною, намагаючись побачити хочякісь орієнтири — знайшла, сіла після напевно годин двох польотів.Ще в польоті в мене почала підозріло хворіти на шию, а післяпосадки її остаточно звело. Чи то застудила, чи через довге сидінняза кермом в одному положенні — але факт той, що повернути голову яне могла і шия боліла постійно і дико навіть у спокої. Однакувечері ми все ж таки пішли погуляти Бассано — чудове містечко! Алежодна аптека не працювала)) У результаті ніч я не спала, а працюючуаптеку ми знайшли тільки наступного ранку — і вже потім погнали вбік Толміна. Де я не змогла політати, а була просто на підборі і назнеболювальних) Але і польотів власне практично не було, так щодесь після обіду ми вже вирушили додому.
Знову Толмін<
З однією зупинкою на поспати, часто міняючи один одного — безпригод догребли до дому) Так, про дороги) Дуже вдало, що післяСловенії у нас на шляху ще Румунія та Молдова — а то дороги були бнадто контрастно огидними) А так їхня якість просто поступовопогіршувалась — і до Одеси ми вже звикли до думки — що ми вдома, миповернулися! )

Що хочеться підсумувати. Поїздки такого формату, звичайно, доситьскладні, витримати і зрозуміти їх можуть напевно небагато. Ми булиготові іноді спати сидячи в машині, іноді їсти один раз на день (якщо не рахувати каву вранці на пальнику), іноді пилятибезперервно більше тисячі кілометрів на день, іноді спати 3-4години на добу. Тому що вражень та позитивних емоцій від польотів, від різних найкрасивіших місць було незрівнянно більше, ніж якихосьнезручностей. І якби мене запитали, чи поїдеш ще так само? Відповідь, звичайно, ТАК!