Розпочався точно в той момент, коли "закінчився" перший - наКоростишівському кар 'єрі.
Заваривши в термос чаю, ми поїхали блукати Житомирською областю.>
Місце цікаве, атмосферне.Так як була неділя, то у нас буламожливість відвідати службу (просто як цікаві атеїсти), але требабуло їхати далі)
Взагалі, Житомирщина приємно вразила своїми "зеленими тунелями" —їх тут безліч. Робокоп, чи то про гру Сталкер… Вже не пам'ятаю, щоце був за населений пункт, але архітектура тампостапокаліптична)))
Наступним був Андрушівський палац Бержинських-Терещенків, якийвиявився функціонуючим, перелаштованим під школу, і він жезнаходиться на території небагатого, але досить чистого парку, зпрекрасними вербами, гілля яких тендітно торкається поверхні води.обсерваторію, яка вже була позначена на моїй карті. Тож, можназарахувати місце як "відвідав")
Далі село Червоне та його Палац Ґрохольських-Терещенків, у стінахякого знаходиться діючий Жіночий монастир Свято-РіздвоХристового.
/>
Архітектура досить готична. Понравилось.
Особливо зраділи знайденим поблизу на дорозі "чотирьом песо")
І далі дорога до Будинку Рибалки.
Місце красиве, але мені важко уявити, як там можна рибалити… Аджепотік людей досить потужний, вони ж усю здобич розлякають!
Ну а звідти ми поїхали на Житомир.
До цього моменту я про "ж" знав тільки як про місце, девиготовляють найзагадковішу в світі річ — носки, які опівночікудись дівають, тому для мене стало відкриття, що Житомир доситьприємний та чистий місто, з оригінальним монументом Героям НебесноїСотні. Річка, дамба і "голова Чацького"
Наступним був Замок Терещенків, що неподалік Житомира.
Там на нас напав навіжений кіт, який вимагав хабаря у виглядіковбаси. Тільки після того, як він одержав своє, ми змогли виїхатиз території замку.
Далі унітазний рай від Cersanit та майже "гаррі-Поттерівський"віадук у Новограді-Волинському.
І ось у цей момент народилася перша ідіотська ідея…
На вулиці вже вечір, дорога не відома, і я такий: "а поїхали доГубківського замку. Тут ось не далеко. Там і заночуємо..."
На вулиці вже майже ніч. Проїхавши Корець, ми вирішили, щоКорецький замок подивимось завтра на зворотному шляху. ПроїхавшиКорець ми виїхали в поле. Вдалині було видно темно-синє небо, таспалахи блискавки. А що нам, ми ж у машині! Адекватна дорога пополю швидко скінчилася, і почалася бруківка. Пара сотень метрів побруківці, і я приймаю рішення, що якщо поїхати в поворот, що бувраніше, то це буде трохи довше за кілометраж, але приємніше длямашини.
Розвернулися, повернулися, заїхали в поворот. Дорога нормальна… Вжені. Почалися ями, які свідчили, що нещодавно тут пройшло стадодорожників. Десять хвилин, і ми знову в полі, і знову У ПОЛІБРУКІВКА.
Чотири кілометри в темряві по бруківці, зі швидкістю 20 км\год.
Нарешті село! Там є асфальт. Там знову бруківка.
Ну а далі просто срака. Щойно в цій місцевості пройшов добрий дощ.Дорога роздовбана до стану поверхні астероїду. У селах освітленнянемає, але видно, що люди там живуть. Заїхали в ліс, лісом дорогабільш-менш нормальна, але на землю опустився сильний туман, так щовидно тільки коридор з чорних дерев. У динаміках зловісно співаєМенсон…
Нарешті ми приїхали до села, де знаходиться замок.
Ці 50 км ми проїхали всього 3 години)))
У селі темно, хоч око виколі. Де зупинитися — геть не зрозуміло.Нерви здали. Ми просто виїхали за межі села та заночували у полі.Без вечірки, без гігієни, без спальників. Просто відкинувши переднісидіння назад, майже в положенні стоячи — так сильно нам хотілося, щоб цей день нарешті закінчився.
"то це буде трохи довше за кілометраж, але приємніше длямашини.
Розвернулися, повернулися, заїхали в поворот. Дорога нормальна… Вжені. Почалися ями, які свідчили, що нещодавно тут пройшло стадодорожників. Десять хвилин, і ми знову в полі, і знову У ПОЛІБРУКІВКА.
Чотири кілометри в темряві по бруківці, зі швидкістю 20 км\год.
Нарешті село! Там є асфальт. Там знову бруківка.
Ну а далі просто срака. Щойно в цій місцевості пройшов добрий дощ.Дорога роздовбана до стану поверхні астероїду. У селах освітленнянемає, але видно, що люди там живуть. Заїхали в ліс, лісом дорогабільш-менш нормальна, але на землю опустився сильний туман, так щовидно тільки коридор з чорних дерев. У динаміках зловісно співаєМенсон…
Нарешті ми приїхали до села, де знаходиться замок.
Ці 50 км ми проїхали всього 3 години)))
У селі темно, хоч око виколі. Де зупинитися — геть не зрозуміло.Нерви здали. Ми просто виїхали за межі села та заночували у полі.Без вечірки, без гігієни, без спальників. Просто відкинувши переднісидіння назад, майже в положенні стоячи — так сильно нам хотілося, щоб цей день нарешті закінчився.
"то це буде трохи довше за кілометраж, але приємніше длямашини.
Розвернулися, повернулися, заїхали в поворот. Дорога нормальна… Вжені. Почалися ями, які свідчили, що нещодавно тут пройшло стадодорожників. Десять хвилин, і ми знову в полі, і знову У ПОЛІБРУКІВКА.
Чотири кілометри в темряві по бруківці, зі швидкістю 20 км\год.
Нарешті село! Там є асфальт. Там знову бруківка.
Ну а далі просто срака. Щойно в цій місцевості пройшов добрий дощ.Дорога роздовбана до стану поверхні астероїду. У селах освітленнянемає, але видно, що люди там живуть. Заїхали в ліс, лісом дорогабільш-менш нормальна, але на землю опустився сильний туман, так щовидно тільки коридор з чорних дерев. У динаміках зловісно співаєМенсон…
Нарешті ми приїхали до села, де знаходиться замок.
Ці 50 км ми проїхали всього 3 години)))
У селі темно, хоч око виколі. Де зупинитися — геть не зрозуміло.Нерви здали. Ми просто виїхали за межі села та заночували у полі.Без вечірки, без гігієни, без спальників. Просто відкинувши переднісидіння назад, майже в положенні стоячи — так сильно нам хотілося, щоб цей день нарешті закінчився.
Коментарі
Поки немає коментарів — будьте першим.