Центральна Азія або Памір 2013 (ч.5)

День 11. 20.08.13 Таджикистан
Пройдено 251км Висота табору 2251м. 16:40 ОзероІскандеркуль< До чого ж приємно прокинутися на березігірського озера, від одного вдиху цього повітря набираєшся сил наподвиги.Швидкий збір, легкий сніданок, похідний душ з підігрітоюводою з озера, до речі, кращої душової кабіни і не придумати.Чистіі задоволені - в дорогу. Від озера до основного шосе було залитояскравим сонцем, що додало чимало фото зупинок. Асфальтомжемчужиною ж цього всього став тунель - повна протилежністьпершому.Без якогось освітлення крім протитуманних фар автомобілів, тому що в повітрі водяна суспензія і дальнє світло створює білустіну в метрі від капота.Вентиляція також відсутня як явище, довелося включити рециркуляцію повітря і кондиціонер. А щодопокриття - так тут є для чого гасити світло. Струмки і калюжі поколіно, ями в 33-е колесо зустрічні машини неодноразово котувалинас (2 метри в загривку) водою до даху. Додай таджицький хаотичнийрух, потік фур і буде та ще суміш. Як пізніше з'ясувалося, вело імото-туристи об'їжджають його старою дорогою через перевал утричідовше і практично без покриття. І після цього на шляху ми сплатилидорожній збір ще два рази, з зовсім відмінними від вчорашніхемоціями.

на зразок азія, але як у Європі… в Душанбе чотири години.
Дуже красиве місто, широкі проспекти, доглянуті будинки, як іскрізь добрі, чуйні люди, але мабуть не наш був день. Нанайпростіші завдання, як-от:сувеніри, ринок, інтернет кафе. Мивбили півдня, виконавши нуль цілих нуль десятих запланованого.
ж.Д. Вокзал
багатообіцяюче
Якщо не брати до уваги відвідування двох ринків, забитих китайськиммотлохом. Невиразної сувенірної крамниці в торговому центрі, щозакривається. І, увага, у центрі Душанбе, кафе з бездротовимінтернетом, що ми знайшли, а ми шукали – Ірландський паб. Молочнийкоктейль за десять доларів, пару листів рідним користуючисьмережею, що постійно зникає, і по машинах. На ночівлю стаємо затридцять кілометрів від міста на височині, з прекрасним видом нанічну столицю. День 12. 21.08.13. Таджикистан Висота табору 1530м.18:00 Стерна за 30км від Душанбе
Ранній підйом, сніданок кашею.Вже через півгодини дорога приводитьнас до мосту через річку. Вахш. Вище за течією розташованаНурекська ГЕС, їхати туди ми не стали через відсутність інформаціїпро можливість дістатися до греблі. Дісталася ж нам панорамачудової долини річки, з досить великими скелястими островами тадивовижною синьовою водою. Через мізерний сніданок стали перекуситив придорожній ошхоні, далекобої стоять - їсти можна. Але не всійогурти однаково корисні. Місцевий плов виявився рисом, мізерноприсмаченим морквою і яловичиною. Сергій замовив лагман, який нічим не відрізнявся від херсонського придорожнього. Порадував лишекомпот, який подали в закатаній дволітровій банці відкритої, якздалося, локальним ядерним вибухом. Як і все солодке на сході, компот можна було розбавити на відро води, і він би залишавсясмачним і солодким. Далі звичні підйоми, спуски, перевали. Датчиктемператури повітря показав рекордні 46 градусів за цельсієм.Під'їжджаємо до КПП, прикордонники. Все, як завжди, перевіркадокументів, запис у журнал. «Старший» просить пред'явити перепусткидо прикордонної зони, яких у нас немає. Як нам роз'яснювалиміліціонери по всьому Таджикистану, вони нам не потрібні, тому щоми їдемо транзитом, ми з СНД, у нас в імміграційній карті вказанотермін перебування та місце виїзду з країни. Повторюємо вищесказанеприкордоннику, пару дзвінків старшим за званнями, дружній потискрук і ми в'їжджаємо в прикордонну з Афганістаном зону. Здалеку, долинають луною гуркіт вибухів - вчення дивізії Російської армії.Відкриваємо для себе новий тип дороги - з одного боку стіна скель, далі асфальт, потім річка Пяндж, а за нею знову скеля, але вжеАфганістан. Все це може вміщатись на 150 метрах по ширині. Таборомстали трохи вищими за невеликий кишлак на березі річки. Обірівноу, мало не доїжджаючи доглянутого фруктового саду. Швидко прополоскалибілизну, завантажену в імпровізовані пральні машини ще наІскандеркулі, помилися в чистому та відносно теплому струмку. Вседоводиться робити в темпі, ми в ущелині та сонце дуже швидкоховається за скелями. Процес прання перервав мешканець кишлаку, який ми проїжджали, поговорили про те, про це, запропонував коржикта фрукти. Чемно відмовилися, та й розійшлися у своїх справах, він– додому, ми – прати., сухо привітавшись лише з Романом, зник усаду позаду нас. Не надавши цьому епізоду значення сіли за стіл, наскільки глибоким було здивування, коли хлопець (про себе ми йоговже прозвали «скрипач» (кін-Дза-Дза)) повернувся з саду з мішкомвинограду, яблук та інжиру. Розповів про ведмедів у саду, про те, що навчається у Душанбе на архітектора, про те, як тут завжди радітуристам.На прощання подарували сувенір із символікою Одеси і натакій приємній ноті розійшлися наметами. Хоча і це був не кінецьвідвідуванням, вже зовсім з темрявою, пройшло людина шістьприкордонників зі зброєю, як вони сказали на полювання, на того жведмедя у фруктових садах. >

Частина 6