пересування у часі на класиці:) бонус - гірські дороги

Вітаю!
Сьогодні напишу про одну подію, яка сталася не сьогодні, а трохименше тижня тому.
26 грудня 2015-го. Був останній день маминої відпустки, провів їїна автобус... Інші соплі і бла-бла-бла залишимо, не про це запис.Надуші туга, додому не хочеться зовсім, тому що живу сам і ніхто тамне чекає. Роблю при такому самопочутті? Нікотин? Ні. Алкоголь? Ні.По дівчаткам? подалі від соціуму. Бензин, кілометри, музика? Так! )))) Саме вони. Подорожі були безкоштовними, ви б мене більшеніколи не побачили". Однак, подорожі на своєму авто це куди іншаісторія. Особливо, коли ти своє авто любиш. Можливо ви не підходитеодин одному і зовсім не дивіться, проте ви з ним хороші друзі разомнайщасливіші. Це і є мій головний антидепресант. Заправив –поїхали! Спокійно і плавно, ми ж на класиці:) Кинучи в кожномуповороті, подзюжуючи маленьким моторчиком, перебираючи коротенькіпередачки, слухаючи музику з звучністю старої радіоли їду я...Куди? Неважливо. У цьому вся фішка. Подорож починається з поворотудо незнайомої місцевості. Найчастіше по місту люблю крутити кермом, а на класиці це почуття особливе. Машина тебе слухається, але... Тине можеш пройти жоден поворот швидше, ніж на сучасній машині того жкласу, а розгін по прямій... Вічність, помножена на драму, чоготільки варта стрілка, що тремтить спідометра. І ось так я мотаю наколеса кілометри. Різниця є і дуже велика. Бо знаю, що таке мотатикілометри на мотоциклі, як носиться на 170-сильномузадньопривідному опелі, як тарахтети і рипіти на ЗіЛі та КамАЗі, тана інших апаратах, що мають з ними подібності. На класиці всеінакше. Час іде повільно, завмирає. На Опелі чи моті вічно кудисьпоспішаєш, летиш, вічно не встигаєш, або просто балуєшся, випендрюєшся перед своїми, хуліганиш, порушуючи всі можливі правиладорожні та моральні. Відповідно пересування у разі має таку жплавність і граціозність як кіт, якому намазали дупу гірчицею. Навантажних ... Ну що можу сказати, все ж таки частіше в томунапрямку мене цікавило як отримати виручку побільше і теж дістатисяшвидше, тому як працюю щоб жити, а не навпаки. Багато зі мноюпосперечаються, що хобі цікавіше — крутити гайки в гаражі, доводячидо пуття свого пепелацу. Я згоден. Кайф є. Мені теж подобається.Але це зовсім інше. Тому що доведення до розуму не має нічогоспільного з простим підтримуванням хорошого стану, що багато хтоплутає.Як і немає сенсу змінювати бігом щось "щоб не як у всіх" щобвиділитися з натовпу. Спершу треба привести машину в ідеал, потімприкотитися, виділити основне, що не влаштовує, і лише потім ужепотроху змінювати або додавати. Але це згодом. Це будеобов'язково.
26 грудня вже було реально нудно, нудно, тупо... Тижневий туманнабрид. А тумани у північній Італії ого-го. Я живу на територіїПаданської рівнини, радіус кілометрів 200, є воронкою, оточеноюгорами. За тим же принципом як ранкова роса і туман весь іде вдолину, так само і тут, вся вогкість гір іде сюди. У туман заплюсової температури так холодно, що заходячи в холодильники нароботі, ти буквально грієшся, заходячи туди з вулиці. Надворі —морозильник, при тому, що льоду немає. Саме така погода була тоді.Містом кататися стало нудно і стало цього мало. Згадав, як уліткукаталися на гірські річки. Що я зробив? Я поїхав туди. Не дивлячисьна туман і холод, про що я його мати думав тоді? Не думав зовсім іні про що. Є ти, машино, дорога. Нема ні минулого, ні майбутнього.Є тільки те, що зараз. Так я й живу. Їдемо. І знав я якісь тамзвивисті дороги, які розв'язки та серпантини. Раптом через 10 кмвід початку шляху туман став рідшати, а потім і зовсім зник.З'явилося чисте небо та сонце. Вау! Відчуття квітня у грудні –безцінно! Згадав уроки географії, що чим вище, тим сухіше, а всяволога йде вниз. Стрілка спідометра пішла вгору, мотор почаввеселіше звучати, та й вся машина ніби прокинулася. Чесно сказати, давно хотів туди поїхати, бо в горах машина і показує тобі твійрівень водіння, а також куди треба заглянути і що треба прикупити.І ось почалися повороти, шпильки, серпантини розв'язки. АЛЕ…млинець, це ж не задній привід, на якому весело, а передній, якогоя завжди боявся і ніколи не міг відчути. Відчув? Ще б пак) Але невідразу. Мені стало мало гірських трас, я поїхав на путівці, де180-градусні повороти, за парканами — урвища, дерева, а щоброзійтися з зустрічним, треба притискатися до обочини обох машин, навіть при тому що в обох дві маленькі малолітражки.Ооооуууууеееееааааа! Адреналін пішов у кров. Потім мені захотілосявиїхати на вершину тих гір. І поїхав далі. Третя передача частішезмінювалася на другу. Деякі повороти настільки "скупі", що менінасилу вистачало вивороту. “Друга-третя-друга-третя, газ-зчеплення-газ-зчеплення, гальма? відставити! горіло, ручка мкппхотіла сплавитись у руці. А в голові просто революція:"… і як туттільки можна ганяти? тут же просто доїхати кудись — досягнення! яквони тут ганяють? чому так страшно? а тут... Як так! а коли дощ яквони тут їздять? а в сніг? о_О! ... 4х4 тут найпопулярніший транспорт, тільки не х6, крузак, секвойя або рам1500, а ті недорогі і до жахуспартанські дефендери, сузукі джиммі, ниви (смішно їх бачити наіталійських номерах), уаз цукру, вранглери ... Вранглери вартовиділити по- особливому. Їх кількість переважає. Колесо вище за моєдзеркало)) Стандартний вранглер я тут бачив тільки вавтосалоні.
Парадоксально, але спускатися в рази страшніше, ніж підніматися.Коли вгору мотор крутився неохоче, то на спуску він дававзрозуміти: "зміни передачу або будеш поршні з клапанами по дорозізбирати". Дійсно було відчуття, що якщо протикаєш, мотор розірве.вина маленького мотора, як нічим розігнати, так нічим ігальмувати.Цікавий той факт, що на гумі Good Year 135/85/13 жодногоразу не занесло, не знесло, не скрипнуло. .
Дуже хотілося передати атмосферу та побачене, але особливо непофоткаєш у серпантині, бо є тобто. Спустившись із гір, повернувсяу звичні дороги, дихання полегшало, серце заспокоїлося. Змінювалисясела, а з ними і погода. Тепла сонячна погода різко змінювалася набіблійний туман, а той передавав естафету зморосі, потім знову вефірі туман. Повернувся у свою місцевість я втомленим, але проїхавнебагато, всього 120 км, проте 2/3 з них були серпантиновими, особливо не розслабишся, та ще й на класиці. Однак, я був дужезадоволений, якщо не щасливий. Тому, як подивитися і відчути тувелич гір… "краще за гір можуть бути тільки гори" — говорив геній, Володимир Висоцький.
Дякую за увагу! Пам'ятайте: "добре там де Ви є! " — говоривО.Мочанов.

Ну і для тих хто на хвилі)
Прощання з горами
У суєту міст і в потоки машин
Повертаємося ми – просто нікуди подітися.
І спускаємося вниз з підкорених вершин,
Залишаючи в горах, залишаючи в горах своє серце.<

Так залиште непотрібні суперечки –
Я собі вже все довів:
Краще гір можуть бути тільки гори,
>
На яких ще не бував.

Хто захоче в біді залишатися один? Що ж робити, і боги спускалисяна землю. Так залиште непотрібні суперечки.
-
Я собі вже все довів:
Краще гір можуть бути тільки гори,
На яких ще не бував.

>

Скільки слів та надій, скільки пісень і тем
Гори будять у нас і звуть нас залишитися! –
Але спускаємося ми, хто на рік, хто зовсім,
Бо завжди ми повинні повертатися.

Так залиште непотрібні суперечки –
Я собі вже все довів:
Краще гір можуть бути тільки гори,
На яких ніхто не бував!

>

Володимир Висоцький