Дорога до нового року ч.2

З циклу "спогади про хороше"))
Так ось у продовження попереднього посту
Знайшов у телефоні фотку диво техніки, яка приїхала нас рятувати, але її рятували ми)))
Ось такий ось пристрій застряг прямо біля мене. Пікантністьситуації полягала в тому, що обставини склалися так, що у мене було3 пасажири і всі три дівчини.Спершу мене дратували трагічні вигукиз серії все пропало або під час нового року. Поступово я переставзвертати на цю увагу, а згодом мої супутницізаспокоїлися.Найстрашніше було попереду.Я став мимовільнимучасником жіночих розмов, міркувань на всякі теми, порівняньтощо.Поступово на мене перестали звертати увагу і вільно ділилисявраженнями, досвідом та іншими подробицями інтимного життя.
Ось тоді я подумав — Краще б вони панікували ))).

Ранок у славному місті Монаші ​​Білгород-Дністровського районуОдеської області було звичайним. Якщо не рахувати того, що чиститизуби довелося майже талою водою, жахливо затекли ноги і ніхто незнав, як складеться день. Як і годиться, перше що я зробив, вилізшиз машини, це привітався з усіма, хто був навколо. Враження булотаке, що цих людей я знаю багато ліг. Ми друзі і майже кожен деньпроводимо разом. Усі по 40 пасажирів із 5 рейсових автобусів, водійкожної припаркованої поряд машини, працівники заправки. Усі зналиодне одного. Спілкувалися обговорювали плани на новий рік. Вибиралипоряд гарну ялинку, якщо раптом не встигнемо вирватися. Загаломпочинався звичайний день застряглих автомобілістів ))).
Інакше я б рвався вперед до перемоги, наївно вважаючи, що одинтакий розумний і зможу проїхати з одним ланцюгом і на здутихколесах ще 1000 км.
Виявилося, що дорога попереду була не тільки не розчищена, але ітехніка не змогла здолати крутий підйом. Вдень було видно кількатракторів та грейдерів у полі:просто змерзлих чи перекинутих.
Ми зупинилися саме там, де й було треба. Поруч заправка, яка ніяка, а магазинчик. Село. І, зрештою, купа людей поряд. З ким поговорити, покурити чи просто прогулятися вздовж багатокілометрової пробки.Ті, кому не пощастило, застрягли поодинці і в таких місцях, депоряд немає інфраструктури, немає нікого і нічого. Тільки сніг, місцями його висота перевищувала 2 метри.
Так ось, ситуація була цікава тим, що під час хуртовини поламаласявежа з антеннамії мобільних операторів. І всі лишилися без зв'язку.Вночі її ніхто не збирався ремонтувати. Іноді включався молдавськийроумінг, але там особливо не поговориш. А в цей час з іншого бокуОдеської області у схожій заторі від переохолодження загинувхлопець. Декілька жінок народили. І вся ця інформація активнообговорюється в прямому ефірі радіостанцій. Хвилювання батьків немало межі.
Так як ми їхали майже майже попереду всієї колони, то на нічзайняли гарне "паркувальне" місце. Пішли в магазин. А там . . .
Не сказати про це - нічого не сказати, а нічого не сказати неможу.
Спробуйте уявити собі заправку, не мережну, в якій магазин має дуженевеликий оборот. Судячи з асортименту товарів було саме так.
І коли стало ясно, що ночувати в полі будуть ВСІ, щоб зігрітисядоводилося, м'яко кажучи, бухати. Ось підходить до прилавкачоловік, питає, чи є горілка, і отримавши позитивну відповідь, просить налити йому 100 грам. Продавщиця відповідає, що алкогольлише у пляшках. На що покупець без роздумів погоджується. Вонаназиває ціну. . . Приблизно дешевше вартості пачки цигарок. Тут янавіть здивувався. Що це за дешева, але дуже хороша (за словамипродавчині) горілка. Не пам'ятаю вже назву, але вона називалася встилі горілка "кульбаба". Пахла жахливо ((( АЛЕ, вранці в магазинізник навіть коньяк із запахом горілки. І найцікавіше, п'яних небуло. Або я їх не бачив. О 6-й ранку в магазині не було нічого.))Дуже здивував інший товариш, який прийшов купувати сметану, йомуповідомляли, що сметана залишилася тільки списаною, термінпридатності якої закінчився в серпні (а вже 30.12.2014), і це неподіяло, треба було бачити погляд продавщиці, яка напевно подумкиперехрестила такого покупця. >

Випивши чай, перекусивши дуже дешево купленим вчора пачерівком, япішов на розвідку.Перспектива провести ще добу в машині, в страхузустріти там же новий рік і дізнатися скільки моїх знайомих булооргазмів і хто з-поміж їхніх кавадерів був найкращим у ліжку, трохилякала. Діюча в/ч інженерних військ, тут радості не було межі, алерано.
Наявний найближчий БАТ-2 виявляється з самого початку снігопадукатався по інших доргах. Нам сказали не боятися. Про нас знають, про нас пам'ятають і нас не забудуть. До 9 години ранку з'явивсямобільний зв'язок. І вдалося додзвонитися до МНС. Там ввічливо ікультурно поцікавилися:ніхто не помер, чи немає народжуючих абосильно хворих. Чи не застрягла поруч швидка допомога. Отримавшинегативні відповіді обіцяли надіслати допомогу найближчим часом, яктільки дістануть швидкі і допоможуть розвезти ургентних хворих.
Всі розслабилися. Трактор з ковшем. Але в нього нічого не вийшло(((( Трактору не вистачило зрушити кучугури снігу. Він поїхавкопати туди, де менше. Але сказав цікаву річ. БАТ-2 у процесізамерз. Солярка виявилася не дуже. Це його зупинило на шляху донас)).
Але чесно, не було сил чекати на одному місці. Бронь готелю горить.Додзвонитися туди ми не можемо. На жаль, не вийшло.
Ми з водієм розговорилися і прийняли рішення їхати пробивати дорогусамотужки. Дуже хотілося знайти третій джип для страховки, але нажаль. Десь полем, десь лісом… Лопатою, матом та ривковим тросомвдалося пробити собі кілометр дороги, а там, за підйомом, посталакартина, про яку я раніше писав… Завалені снігом та кинутімашини.
Проїхати повз було важко і майже всіх на своєму шляху мивикопували, висмикували, заводили всіх, хто опинився в меншвигідній позиції для ночівлі.
І ще, двигун у машині я не глушив із моменту виїзду з Одеси. Йшладруга доба.

Ось така ось вийшла середня витрата
Пробиралися ривками. Першим їхав Паджерік. На механіці та на "нулячих" зимових колесах. Він легший за Ніссана. І у разіневдалого штурму снігового оксамиту, його було простіше висмикнутиназад.
Час пролетів непомітно. Минуло години чотири і поступово почалапідтягуватись колона. Викликали назад тракториста, який нашоюпрокопаною колією розчистив їм дорогу. І ось ззаду видно, як люди звеликим захопленням сприйняли просування на 2 км. За 4 години. Микопали однією лопатою по черзі. Стоячи без куртки. Було дужеспекотно ))). Декілька спроб пробити ходом кучугур. Машинапровалилася. Трос, ривок. Назад лопата і можна їхати.
Напевно збоку це виглядало дуже вражаюче, що ніхто не захотівприєднатися та допомогти. Напевно задивилися. У черговий раз, колия пішов у машину грітися і розвішив мокрі шкарпетки наповітроводах, переважна частина жіночого колективу в моїй машинінаказала мені їхати назад. Треба поговорити з відстаючими.
Тоді я ще не розумів, що буде далі. І ось, беззаперечнопідкоряючись заднім ходом своєю ж колією метрів 500 і . . . Миповільно, але впевнено підтяглися до колони спостерігачів. Янаївний хотів просто вийти з машини і попросити допомогти, якраптом і 3-х вікон моєї машини в унісон почали лунатихарактеристики мужиків, які із захопленням спостерігали за процесомкопання. Суть усієї мови зводилася до того, що копають всього двоє, а в багато разів більше чоловіків просто стоїть, дивиться, курить іїде прокопаною дорогою.
Природно почалася хвиля обурення ))) як це дівчатка посміли такнекрасиво охарактеризувати генофонд нації. Але тут зі автобуса, щостоїть, вийшла панночка і сказала, що повний автобус під%%сів. Усінормальні мужики хочуть якнайшвидше вибратися і мають працювати.Нічого не робити можуть тільки жінки та пі%ори.
У голові майнула крилата фраза Остапа Бендера: "зараз будуть бити і, можливо, ногами". На цій не дуже позитивній ноті я машинальноввімкнув драйв і поїхав підмінити "напарника"
Кинувши погляд у бічне дзеркало, у мене виступив холодний піт.Ззаду наближався натовп. Впевнено долаючи кучугури. Відчуття не ізприємних. Все що я встиг сказати, що про під%р%% дівчинкипогарячкували. Все-таки, підігріті дешевим дзвіночком із заправки, або як там називалася "хороша горілка" товариші могли буквальносприйняти те, що почули і спробувати довести протилежне.
Все виявилося простіше. Провідником повсталих з теплого автобусабула та сама дівчина, яка підтримала моїх пасажирок. Порівнявшись змоїм вікном, яке я інстинктивно прикрив, вона голосно крикнула щопривела допомогу. Тут пішла робота. Невідомо звідки взялися лопатиі сніг полетів, аж неба не видно.
Виявилося в такому темпі рухатися набагато швидше. Як кажуть пішло))) Тут нас наздогнав трактор, який розвалив всю колію, ефектнопокатавшись на задніх колесах. Тракторист сказав, що якщо микопатимемо, він буде чистити. Йому пояснили, що за таких умов намвін не дуже потрібний. Зате мужик розповів цікаву історію. Ми вейфорії від невеликого, але все ж таки, просування назустріч новомуроці забули про БАТ-2. Виявилося його відігріли, але сілиакумулятори чи там якась фігня. Ну та гаразд. Одночасно копають 50людей, що змінюються кожні півгодини, впораються не гірше))) Копалипісля цього все і всім. У кучугурах було втрачено, але пізнішезнайдено наздоганяючими номерами.
Причому місцями на дороги чистий асфальт, а місцями перемети вищіза капот. Робота йшла!
І в один із моментів відпочинку я зрозумів, що навіть у такихситуаціях координувати дії має одна людина. Саме один. Так званийлідер має бути авторитетом для всіх.
Як можна організувати натовп, який уже тверезить на морозі. У першіхвилини копали так, аж страшно було. Але втома, холод і таке інше.Поступово почалися перекури. Один закурив. Ніхто нічого неробить.
І на наше щастя з'явився координатор. Ми з ним познайомилися щепершого вечора. Чоловік розповів історію про те, що він їде зМоскви на новий рік до родичів. Він потрапив у снігопад у Москві.там простояв кілька днів. Тепер тут.Сказав, що дуже хоче втертиновий рік удома.
Весь, так званий, шарм нашого нового знайомого полягав у тому, щовін безпосередньо не працював на повну силу. Він стояв з лопатою тасигаретою. За його присутності натовп був як один чоловік і ніхтораніше на перекур не ходив. Усі копали, мінялися, відпочивали. Яктільки він ходив погрітися, починався хаос.
Не знаю чому, але тільки в присутності саме його, нікого іншого, натовп перетворювався на злагоджений механізм. Речей. Починалотемніти. Дівчата намагалися скаржитися, що мої шкарпетки сушатьсяна кожному повітропроводі і пахнуть не так, як їм хотілося б. Аважкої техніки не було.
Вкотре ми вперлися в кучугуру. Стали копати. Глибоко. Вжедосвідчені путепрокладачі все-таки не одну годину копаємо, запустили розвідників. Хтось пішов дивитися дорогу полем, хто як. Ітут один "боєць" провалився по груди. Його дістали, але вінвиявився босоніж. При спробі викопати його взуття виявили, щочеревиками боєць зачепився за увагу дорожній знак з назвоюнаселеного пункту. Це щоб було точніше уявлення про висоту снігу надеяких ділянках. Звичайно, не обійшлося без бійки. Але її швидкопогасили та продовжили.
Вже стемніло. І раптом із задньої частини нашої колони, яку не буловидно, почали долинати радісні крики. За якусь мить почувся гуркіт.І ось, з'явився він – БАТ-2. З видатком близько 200 літрів нагодину. Нешвидко, але без особливої ​​напруги з'являлася доситьширока дорога, навіть ціла смуга, якою можна було їхати.
Тепер, при зупинці не доводилося виходити через вікно). Було межі.В нас залишався ще один день у запасі до нового року. І перспективапроїхати кілометри, що залишилися, європейськими дорогами додаласил.
А насправді виявилося, що радіти рано. У снігах, якщо їх можнаназвати, став БАТ. Водій не розрахував швидкість та сильно опустиввідвал. Всі ці тонни металу на гусеничному ходу, знерухомлені, перекреслили всі райдужні миті, хоч не на довго, але у всіхмандрівників, що з'явилися у всіх.
Військова техніка є військова техніка. З невеликою допомогою і, найголовніше, зі словами не заважайте, а то вб'є на все, прийнялирішення як вибиратися з ситуації. Справа ускладнювалася тим, що затанком їхав Л-200. Він окрилений постійною швидкістю 25 км/год дужеблизько притиснувся до танка. Коли танк встав, ялинка зупиниласяпрактично бампером об танк. І назад не поїхала. Витягти його невиходило. За ялинкою їхав Паджерік, який залишився без передньоїбуксирувальної скоби. Я їхав третім. Але для того, щоб помінятисямісцями, треба було їхати назад напевно метрів 500. А для цього всяколона повинна була здати назад.
Не описуватиму як це відбувалося, але з моменту як я ввімкнув заднюпередачу, до моменту поки ми провели рокіровку, пройшло 45хвилин.
За другий день було витрачено 10 грн на батон хліба, і 20 на дватермоси окропу>

.