Вже вечір наближається, а трактора все немає)

Спочатку планував розбити розповість на три частини, за кількістюднів, проведених у дорозі. Але подій багато і не так легкообмежиться кількома частинами.
Так от, коли вже світловий день почав підходити до кінця, а силикопати закінчувалися, дуже до речі приїхав БАТ-2 і вся колонарушила за ним. Тут же сіли на раму.
Близько години зайняли різного роду рокіровки.Ельку вдалосясмикнути.А до цього часу залишився лише один ривковий трос.
Ще пів години танк намагався сам вибратися. Говорив, якщо щопідкладемо колоду, щоб ми не боялися.
Виявилося витягувати гусеничну техніку за допомогою колоди не так ілегко, але слова про колоду подіяли обнадійливо. Часу вже близько23, 00.
Коли ми повільно їхали за військовою машиною, зрозуміли і ще разпереконалися, що наше географічне положення при кожному застряваннібуло дуже вигідним. По узбіччям, у полі, кюветі стояли кинутімашини, вантажівки. Людей практично ніде не було, а до найближчоїінфраструктури щонайменше п'ять кілометрів. І подолати їх треба всильну хуртовину і за глибокими заметами.
Стояли замерзлі трактори, грейдери. Сказати, що ніхто не намагавсяпробити дорогу не можна. Намагалися. Але, напевно, оскільки такапогода в Одесі, а тим більше на півдні області буває вкрай рідко, ніхто не виявився підготовленим.
У Сараті БАТ-2 паркується біля якогось шинка. Весь пелетонзупиняється дізнатися, що і як. Діти нам кажуть, що далі дорога є іможна проїхати. Завалів і переметів немає. А вони далі не їдуть, бопрацюють уже другу добу з перервою тільки на заправку та навідігрівання солярки))) У селі на них чекала лазня та обід.Умовляння були безсилі.
При спробі домовитися про комерційне використання путепрокладчика зусмішкою на обличчі їх командир сказав, що витратою близько 200 лна годину, а при такому навантаженні і швидкості може і більше, намтаке не вигідно)) )
Прикинули і навіть без калькулятора стало ясно, що він правий.
Дуже хотілося проскочити митницю якнайшвидше і заїхати хоча б доРумунії.
Наш знайомий на Паджерік запропонував безпрограшний варіант. Вінзнав непогане кафе на трасі, в якому сміливо можна пригальмувати тапоїсти. Тим більше, що другу добу машину не глушили і рівень паливанаближався до половинної позначки. І поїсти в нормальних умовахгарячого борщика дуже хотілося. Треба було приїхати першими.Оскільки нічних заклад у тому районі було мало.
Не можна сказати, що бутерброди, заварений по третій раз чай і кавабули несмачними, але одна тільки думка про те, що в кафе чиресторанчику буде також нормальний туалет з унітазом і, можливогаряча вода, відміла всі сумніви.
Домовилися, що за відпрацьованою схемою я їду другою машиною, а вінзнає дорогу. Пару слів на прощання з нашими друзями з пробки івперед! Перші кілька кілометрів сніг був досить глибокий, але їхатиблизько 30-40 км/год дозволяв. Далі відбулася дуже кумедна подія. .На трасі обладнано стаціонарний пост ДАІ. І, звичайно, весьснігопад там несли чергування співробітники, які опинилися всніговому полоні. Дві доби на посту було як на цвинтарі. Ні людейні машин. Уявіть собі картину очима ДАІшників. Сидиш на посту івсе. Темно, тихо, зв'язку майже немає. Як тут раптом чи спрацюваласистема, яка номери розпізнає, чи побачили світ від фар. Але коли язрівнявся з постом, від туди вже вибігав співробітник, на ходуодягаючи жилет і відтворював рухи, що віддалено нагадували вимогупро зупинку. Він був ще на сходах КП і я зрозумів що це не мені)))Так само вчинили ще з десяток машин. Решті пощастило менше. Не будесекретом і те, що 95% водіїв використали набагато більше ніж 100грам. Чесно сказати я теж за день засудив приготовану флягу чиваса.Але було холодно, треба було копати, а провести новорічні свята зтемпературою не хотілося.
Далі траса. Місцями швидкість сягала 130 км/год. І це по снігу! Дуже хотілося тепло. Одного разу когось витягли дорогою іблагополучно дісталися мети. Знайшли заправку, де за словами буврумунський дизель. І знову до повного. Вже точно не скажу, аленачебто за 36 годин постійної роботи двигуна, буксувань, розгойдувань і витягувань пішло близько 30 літрів.
Ми в ресторані. Він здавався чудовим. Не дуже нові клейонки настолах, хитаються і злегка іржаві стільці. Барна стійка зкавоваркою та апаратом для розливу пива збереглася недоторканою зчасів її облаштування за часів розвиненого соціалізму. Лишекавоварка говорила про те, що на дворі 21 століття, а завтра буде2015 рік. Дзеркало, квадратні полички та вафлі "артек". Побачити цена власні очі стоячи в теплому приміщенні… Навіть не можнапідібрати слів.
Перш ніж приступити до замовлення їжі, вбиральня!
Дуже не хочеться розписувати всю красу походу в туалет у кучугурах, на бетонної зупинки не хочеться, хоча, по праву, ця частина історіїпретендує на окремий розділ. ))) Усі ми люди, але не всі однакові.Тому опустимо пікантні подробиці Після того, як я вмився теплоюводою, скористався унітазиком і був готовий до їжі, пелетон почавпідтягуватися. Перш ніж зайшли перші, після нас, люди ми встиглипоспілкуватися з людьми, які вже сидять у кафешці.
Вони дуже здивувалися нашому приїзду. Запитали звідки ми, а почувшиу відповідь із Одеси — не повірили. Виявилося, що в барі сидятьтакі ж щасливчики. Дорогу до Одеси завалило. Але це ми й так знали, але найгірше, що траса на Рені теж перекрита. Там трапилося кількааварій. Високі перемети. Трактор, який намагався пробити напрямок уполе чи то перекинувся, то ще щось і все перекрив. Тільки напевнообід.
І тут можливість зустріти новий рік таки там де планували, почалазникати.
Спати в машині більше не хотілося, а вільних готелів вже не було.кілька кімнат Душ, гаряча вода і просто посиденьки за столомдопомогли засудити 1 літр джеймсона.
Домовилися виїжджати до 7 ранку. Бані організували спальнімісця.Пункт обігріву були сповнені людей.
Але поступово джеймсон допоміг розслабитися і нечіткі картинки зпрожитих двох днів почали перемішуватися у щось зовсім незрозумілеі нереальне. Проте й заснути не вийшло, тільки я закопав галаза, прийнявши горизонтальне положення, почувся такий гуркіт, що зрадіатора впало все взуття. Тремтіли шибки. Підйом. Дивлюся у вікнощо це. І тут, їде наш провідник. Видно хлопцям навіть не дали часупопаритися в лазні, а після вечері погнали чистити всю частинутраси. Повертаючись на зад, важливо сказати, що за два дні у менеповністю замерз багажник. І не відкривався ні за яких розкладів.Тільки скло, але дістати через нього 4 валізи було неможливо.Багажник вдалося відкрити тільки через тиждень)))) Так от, побачивши танк, ми кардинально змінили плани. Поспати вийшло всьогокілька годин. І знову вперед. До нового року залишалося менше ніж20 годин. А попереду ще 3 кордони та, відповідно, митниці.
Нова надія додала сил. Ми летимо назустріч світанку. Вузькоюколією. З обох боків кинуті машини, техніка. Їхати можна. 60 км/годздаються надзвуковою швидкістю. Десь полем, але доїхали ми дорозвилки. Там попрощалися з нашим знайомим, його, до речі, зватиІгор. І в нього чудова база, на якій чудова рибалка. Але цевідступ.
Він поїхав до сім'ї у бік Ізмаїла, а ми в інший бік на митницю.Їхати двома машинами підсвідомо легше. Местамії дорога буланечищена. Видно БАТ поїхав іншим маршрутом, але проїжджається.
Якимось дивом визначили, що нам залишилося їхати до кордону всьоголише 50 км.
І тут, рухаючись по досить глибокому снігу помічаємо на узбіччівантажний спринтер. Намисто стояв по бампер в снігу. Я не змігпроїхати повз.
Відіслалися, повернулися. Чоловік каже, що злетів з дороги і другийдень тут. Його намагалися смикнути не вийшло. Бус дизельний. Піч уньому не працює. У салоні градусів 8, при-18 на вулиці. Думаюспробую я його витягнути. У машині крики. Ми зараз запізнимося ітак далі. Але рішення ухвалене. Розвертаюсь. Під'їжджаю до бусика.Мій трос лежить глибоко в багажнику та завалений валізами, яківиймали через салон. Дістати його практично неможливо.
Беремо буксирувальний трос у бусі. А водила настільки замерзла, щов нього не згиналися пальці на руках. Він навіть не міг підкуритицигарку. Я зрозумів, що не зміг би проїхати повз.
Прив'язали спринтер за драбину або як там її сережку. Не знаю якправильно, але ця деталь зміцнює ресору до рами.
Гарних 20 хвилин і Спринтер вистрибнув з ями як пробка зшампанського. На той час від 6 метрів троса залишилося близько4-х.
Ще стільки ж часу і спринтер почав вилазити на дорогу. Загалом, мийого дістали. Водила сказав, велике спасибі. Намагався запитати, скільки він повинен. І каже, що повз проїжджали машини, і майженіхто не зупинявся. Тільки пару людей зупинилося і то не всінамагалися допомогти.
Але як кажуть маємо ті, що маємо. . Водій умовив мене повернутисьназад, протягнути його близько кілометра на розчищене місце. Тамвін хотів розвернутися і ходом піти моєю колією. Я погодився. А умашині революція. Крики що я винен у запізненні, у всьому що не запланом. Але ми вже їдемо. Тягнемо бусик. Він виявився не дужелегким. Я навіть про всяк випадок увімкнув так званеблокування.
Вузька колія на одну машину. Снігу по півколеса. І мені назустрічрухається чи рав4 толі СГВ. У невеликій кишеньці зупинилися. Вийшлиі я пояснив СГВ, що йому треба нас пропустити та почекати. А потімвін з бусиком поїдуть за мною по моїй колії. На розмову пішло небільше п'яти хвилин
Все бл. Старт. Сніг летить з-під кожного колеса. Надзвичайно важкийрозгін. З великими труднощами набрав тридцятку)))
Дивлюсь у дзеркало, за нами хтось біжить, махає руками і вигукуєнезв'язні словосполучення. Причому людина, яка біжить, намагаєтьсясхопитися за спринтер.
"може тут так прийнято", подумав я і почав гальмувати перед вигиномдороги. А бігун не заспокоюється. Тяжко бігти в теплих зимовихречах)))
Все було добре, поки я не побачив, що спринтер не повертає за мною, а їде в прямо повз поворот. Бляха муха! Секунда та 4 метри тросарвуться, а бусик обганяє мене та зупиняється у кучугурі. У машинінастала тиша.
Тут мене наздоганяє весь цей час людина, що біжить за машиною. . .все ясно.
Виявляється водій спринтера вийшов з машини, думав поки я спілкуюсяз СГВ, він встигне перекурити. Я не бачив цього. Сів за кермо тагазку.
А тут мужик тільки закурив, поставив намист на ручник, обійшовавтобус — а він почав їхати. ))) Стало ясно що водій намагавсяназдогнати свій же намиста, який я потяг. Сильно пощастило, що внього було вивернуто колесо або їх колією повернуло. І пощастило, що бусик зупинився не в мене в заду, в кучугурі поряд. Легкиймандраж, розворот і далі. Новий рік чекає.
Остання частина дороги до кордону України особливо нічим незапам'яталася, крім одного епізоду.
Проїхавши на чолі колони зі свіжовитягнутого спринтера і СГВ мивперлися в перемiт заввишки більше 2-х х метрів. Копати не було нісил, ні бажання. Стояв корок. Люди чекали на трактор.
Але варто було мені відчинити вікно, як хтось із стоящих сказав, щоє польова дорога. На неї годину тому поїхало три джипи і жоден неповернувся. Був би розумний, був би багатий))) Виїжджаємо в поле.Справді, є колія. Задоволений Ніссаном, і тим, що все вийшло їдемо.Тут раптом колія починає заглиблюватись. Днищем уже шкребе. Ярозумію, що зупинка в такому місці занедбана наслідками. Якщо натрасі через якусь годину мене хтось та витягне, то в полі, навідстані кількох кілометрів від траси до весни мене незнайдуть.
Але колія петляє між полями. Значить, хтось проїхав. Тут уже всідумки були про те, що не можна зупинятися. Ми летіли так, що відвибоїн і всякого, що було знизу, машину підкидало. На ходувідкривався бардачок, відвалилися сонцезахисні козирки. З багажникаречі почали перелітати в салон. Через пів року я зрозумію, щопоїздка вийде мені заміною всіх кульових, сайлентів і хрестовин. Іось, за черговим вигином колії ми побачили ті три джипи, якіпоїхали пів години тому і не повернулися.
Попереду був Патрол У61, Нива і Рекстон, що сів.
Стало ясно, чому вони не повернулися )))
Побачивши мене, мужики моментально розчистили майданчик, на якому язміг зупинитися і не сісти. Ура. До них хтось приїхав. ПосмикнулиНиву, Нива - Патрол, Рекстон розкопався.
Виїхали. Вже видно пункт пропуску через кордон.
Я перший. Черги Ні. Прикордонник спитав Звідки. Кажу, що із Одеси.Він аж в особі змінився. І сказав, що працює другу зміну поспіль.Їхню бригаду не можуть поміняти. І новий рік на роботі.
Говорю не бзді мужик. Зараз вас усіх замінять. Він неохоче дивитьсяпаспорти, візи. Відразу помітно людині нікуди поспішати.
І тут включається рація. Там хтось дає команду змінити. Після цьогоми пройшли кордон миттєво. На запитання спиртне, сигарети відповів, що випив і викурив ще в полях все. Він відповів буває і мивиїхали.
Далі не було особливих проблем під час проходження митниці. Ось миу Румунії, яку теж завалило снігом 29.
Далі більше.