... як усе тривало...

Антон забрав авто і протягом тижня він прибирав колгосп з неї інамагався розібратися з лаштунками. Оскільки часу було небагато і внього є робота, сім'я тощо що я також розумію, з лаштункамивідбулася тільки настройка, яка нічого не дала, але я вирішивризикнути і поїхати забрати її.Планував їхати з братом, але вінзахворів на ковіда і усвідомивши (чи ні) всі ризики я поїхав занею. Поки розібралися з авто, доки з Антоном доїхали до околиціЛьвова, пройшло чимало часу і справа була надвечір... І я пам'ятаютой погляд Антона, коли я почав на неї стартувати і вона почаласмикатися... Думали шукати майданчик де можна буде відточити цюнавичку, але де її взяти біля окружної… Я не хотів більшезатримувати Антона, він і так багато в чому допоміг, до того ж цебула моя витівка приїхати забирати авто самому… Антон поїхав натаксі, а я потихеньку почав висуватися у бік Києва. Переночувати вРівному і продовжити наступного дня, але ніч наздогнала менешвидше.Проїхавши зовсім небагато, вирішив переночувати в готелі ізранку поїхати. Все ок, доїхав до кола Рівне, проїхав її, заїхав насокар, настрій чарівний, машина не підводить, грубка гріє адвірники працюють, що ще потрібно для щастя взимку) на радостях сіву машину і помчав ... Затяжний поворот, ззаду дуже близько фура, ліворуч машина йде на обгін, праворуч відбійник, попереду… я неназвав би це ямою. Для фури з широкою колісною базою це яма, аледля гольфу це кар'єр. І таких дві поспіль. Я влітаю в першу, злівапопереду щось посипалося, влітаю в другу, проїжджаю 20 метрів ізупиняюся на узбіччі. Нерви починають здавати, але заспокоює, що яне влетів у відбійник чи машину, двигун продовжив працювати, акапот не піднявся. Виходжу з авто, підходжу до капота і бачу це
На той момент не зняв нормально вибоїни, у мене був шок, але ріктому вона виглядала так. Мабуть, фурами роздовбали.

У момент не зовсім м'якої посадки і шуму під капотом подумав, щовідірвалася склянка, але добре, що все на місці. Поруч із місцем, де зупинився була реклама евакуаторів. Подзвонив, чи уточнив чиможна подивитися на ямі масштаб лиха, він сказав, що у нього немаєями, а найближча десь далеко. Я вирішив їхати далі. Їхав повільно, об'їжджав усі ями та заплати. Страх того, що вдруге червоний непереживе, подолав мене. Зупинився в готелі за 40 км від Житомира ізаночував. Після вирушив у дорогу, доїхав до Ірпеня і ще кількагодин не міг усвідомити як я доїхав. На одометрі зараз майже 600 км (скинув перед поїздкою)