Offroad

Стала традиційна недільна гра в мафію, не віщувала нічогонезвичайного… Як же я помилявся…
Гра закінчилася раптовим відвідуванням Мака, обговоренням як валитьжига після капітальки, як робити рон-дон-дон у ковші на мікро ітут, незрозуміло чому, Руслану прийшла в голову ідея подивитися наКостину дачу.Час дитячий, їхати хвилин 15, по трасі е-95 вНерубайське.Треба їхати.Але всередині зароджується почуттянеправильності того, що відбувається … З кожним кілометром вонозбільшувалося і воно зміцніло в той момент, коли Руслан залишивсвій цивік і сів у мікро зі словами "я знаю коротку дорогу."Короткою дорогою виявилася ґрунтовка з ухилом 35% і розмитажорсткими одеськими дощами.
<
От фото, що було б зрозуміло, що означає "одеський дощ".

Одеський дощ.
Почали ми спуск, а якщо бути точними — ковзання. То й норовилазіскочити в колію і залишитися до ранку на цьому узвозі.Загаломбуло відчуття що це "поворот не туди" і передчуття мене необдурило, а це до речі був єдиний в'їзд і виїзд.
Ми почали горде сходження вгору, ну не зовсім, якось прошкандибавдо середини підйому, ммашина незмінно сковзала в колію. Один ізмісцевих жителів натхненний ревом мотора та криками вирішивособисто розібратися в ситуації та з грізним криком "що тутвідбувається? ", вирішив повчити міську молодь їзді сільськимигівнами. Зі словами - "херня, дивись як треба" - ми скотилися доколії. Загалом Георгій Іванович — дуже добродушна людина, вінлюб'язно погодився дати притулок мій автомобіль. Вечір виявивсяповним пригод, Іра бачачи мій стан почала відгодовувати шоколаднимицукерками, щоб мій мозок забезпечувався великою кількістюендорфінів - гормон радості. Наступного дня з Костею та Русланомпоїхали за возом і по підсохлій дорозі без проблем виїхали.Відзначивши це ділом піцею — нажерлися у мотлох )
наслідки