Бог Скрипу. Частина 2.

Після обробки ущільнювачів життя стало трохи красивішим, алекольори в ньому так і не з'явилися. Салон автомобіля (за моїмимірками), як і раніше, видавав на ямах хоч і ледве вловимі, ​​алескрипи. Не гримів як бортова Газель завантажена старими меблями. Із цим можна жити, переконували мене друзі. "адже зовсім трохи" -говорили вони. Але це все одно, що налити в сніфтер улюбленогоострівного віскі, а потім додати в нього " зовсім трохи” сметани…Якщо у тебе іноді на погоду поколює в лівій коліні, але при цьомути примудрився схопити відкритий перелом руки, готовийпосперечатися на пачку анальгіну, що Спершу ти займешся рукою...Так і я почав з тих місць, які дратували найбільше і найчастіше...І забувши про сором і небезпеку пізніше з ускладненням захворіти (с), я розібрав частину передньої консолі з метою прибрати стороннізвуки. Вставати-замінив лампи, що згоріли, підсвічування управліннядефлекторами вентиляції. Лампи, до речі, були замовлені оригінальніразом з іншими ніштяками для першого ТО. Але, як знаємо, колидитині хочеться, це гірше, ніж болить. Розвернувши передню частинусалону, я не витримав бажання сьогодні ж подивитися напідсвічування дефлекторів, що працює, і вирушив в Епіцентр за "світлом в кінці панелі". Усю дорогу мене розривало між двомапротилежними почуттями. Радістю від тиші на купині, тому щоскрипучі елементи просто залишилися в гаражі. І гіркотою від думки, що через бажання якнайшвидше повернути підсвічування замістьзамовлених оригінальних тайванських лампочок поставлю тайванськінеоригінальні. Різниці, як зрозуміє будь-яка розсудлива людина, міжними абсолютно ніякої. Але мені ж потім цими руками кохану жінкучіпати…

У будівельному магазині не просто були рідкісні лампи 0.5 ват, вони ще виявилися абсолютно такими ж, як ті, що ті. Їхали до мене воригінальних упаковках Mercedes. Тільки стоять вони у будівельномудешевше і на них не потрібно чекати тиждень. Натхненний везінням явирушив у гараж, де вже був готовий до того, що щось не підійде, зламається або взагалі загориться. Все як завжди йшло за планом, поки я не сказав:а давай розберемо і проклеїмо і центральнийдефлектор вентиляції ... Ті, кому не приносить задоволенняспостерігати за чужими муками, можуть наступний абзацпропустити.

<
Чотири замки легко піддалися викрутці і я акуратно підняв фіксуючуламелі рамку. І ось рука зрадливо зірвалася і множинні елементипростого на вигляд дефлектора бризнули мені на коліна, майжеодночасно з цілою автоматною чергою такої добірної матюки, почувшияку мене без жодної співбесіди взяли б головним майстром утаксопарк. Що попереду на мене чекають біль і приниження я зрозуміввідразу.Проклеїв антискрипною стрічкою по периметру частини, щостикаються, і почав збирати дефлектор назад. Для тих, хто непробував цих устриць, поясню:щоб зібрати цей простий на виглядмеханізм, потрібно вставити всі ламелі в потрібній послідовностітримаючи фіксуючу рамку на вазі, при цьому потрапити другимиштирьками кожної ламелі в нижній ряд пружних пластинок при цьомутримаючи всі, що вивалюються на коліна лопаті паралельно одинодному і не забути про механізм, який регулює обдув угоризонтальній площині. Спочатку я просто сердився і матюкався.Пізніше на зміну гніву прийшов розпач, що змінилося обіцянкамибільше не купувати старих машин заради "поколупатися самому".Відчай, у свою чергу, змінився спробами подивитися вартістьдефлектора на ібеї, а після — спробами подати оголошення про продажбездефлекторної версії w140, що випадково вийшла. Дефлектор я, звичайно, зібрав, і скрипіти він більше не буде. Але якщо у васвиникне бажання зробити те саме, пам'ятайте:легше зібратикубик-рубик у темряві пальцями ніг. До речі, рамка та ламелідефлектора зроблені з металу і покриті якимось чудовим порошковимшорстком. Торкаючись таких деталей просто офігеваешь від того, якже вони в той час робили машини ... Найскладніша частина битвипозаду, а світло відновлено і тепер радує око. І щоб тішилося нетільки око, а й вухо — проклеюємо інші демонтовані частини. Провсяк випадок я дістав, почистив і проклеїв зчленування самогорукава вентиляції пасажирського дефлектора. А оскільки досвідскладання центрального дефлектора у вигляді нервових закінчень, щодимилися, був уже за плечима, пасажирський я розбирати не став, адже інфаркт Міокарда гірший, ніж поскрипування при їзді.
як антискрипну стрічку використовував ганчіркову ізоленту, який уразі необхідності розрізав уздовж більш тонкі шматки. Щоб досягтиефекту, проклеювати потрібно АБСОЛЮТНО всі місця контакту деталей.Це не так просто, тому що зовні наявність стрічки має бутинепомітною. Це означає, що озброївшись терпінням та клофеліном, потрібно акуратно проклеювати загинаючи стрічку на торціпластмасових деталей шириною міліметра. Якщо поверхня знежирена -стрічка на них тримається, все прибл. Разом маємо абсолютну тишунавіть під навантаженням, причому зовні наявності стрічки нічого невидає. Був проклеєний дефлектор та рукави вентиляції, сама панельуправління дефлекторами, місця її посадки на торпедо та окремодерев'яна декоративна пластина. А також замок бардачка, місцяпосадки центрального бардачка і т.Д. Все описувати немає сенсу. Нуяк можна після всього, що у нас з нею було того вечора непокататися і не насолодитися тишею в салоні улюбленого автомобіля? Підійшовши в антискрипний запій за відчуттями ще минулого вівторка, до пізнього вечора я все зібрав на місце і зателефонував своїйжінці з обіцянкою забрати її на машині від подружок.

Про те, що автомобіль не заводиться через акумулятор, що сів, яприродно дізнався вже після дзвінка з обіцянками. "я сьогодні виїдуі прокачу, навіть якщо мені доведеться все дорогу штовхати свійMercedes" - твердо вирішив я. Пообіцявши грошову винагороду, явикликав рятівний автомобіль таксі для прикурювання і вже черезпівгодини принижень насолоджувався тишею. Скрипи зникли, а усмішкана обличчі трималася ще добу. Адже справжній чоловічий кайф – цеволодіння тим, що далося тобі нелегко. Спати та срати – цепризначення котика. А чоловік кайфує від боротьби і здобутоїперемоги і не важливо, йдеться про роботу, жінку чи скрипучийавтомобіль.