Затишшя або Куди пропав?

Пам'ятаєте листи? Ті, в яких старанно виводилася кожна буква, акожне слово підбиралося з особливою обдумкою — адже це ненадрукувати перші на думці слова, а потім через мить натиснутиbackspace і вже надавати у інший вид.
Лист — це щось більше, ніж просто сукупність інформації вираженадрукованими символами.
Папір прекрасний тим, що дає можливість відчути співрозмовника.розгонистий…який папір, а головне — який аромат…
І аромат може віддавати не лише нафталіном чи парфумом… Все цепоєднання може передати емоції, характер та настроїспіврозмовника…

Якби цей запис у бортжурналі був листом, то від нього віддавало бморським повітрям і юнацьким поривом з певною часткоювідчайдушності.

Пишу я ці рядки сидячи в каюті з ілюмінатора якої виднієтьсятонка смужка берега — це рідне місто біля Чорного моря:)
Мобільний зв'язок чуйно ловить і навіть сподіваюся зараз зловитиінтернет і завантажити цей запис, а то толком так і не встиг цьогозробити вдома.
Все сталося дуже швидко.
26 січня я закрив сесію в університеті, а ввечері 5 лютого менізателефонували з компанії та запропонували піти в рейс на півроку утерміновому порядку (з 8 лютого я вже на борту).
Зараз моряку досить нелегко знайти собі роботу, так що вибиратимені не доводилося:D
6 і 7 лютого пройшли в шаленій метушні (мед.Комісія) (документи), але разом з усім цим я точно знав, що обов'язково треба щосьпридумати з машиною. " інформація про можливе (хоча тут більшдоречно "однозначно можливе") знесення кооперативу на місці якогопобудують неймовірно необхідний громадськості житловий мікрорайон зхвилюючим серцем видом на гетто з п'ятиповерхових хрущовок з одногобоку і видом на військовий аеродром з іншого.
< /Все це насторожує і якось не хочеться залишати там на піврокусвою машину. Вирішено було перевезти машину до родичів у приватнийбудинок, де вона вірно чекатиме мене півроку під широким і навісом.Через важку сесію та ряд інших моральних і матеріальних причинсупорту я так і не перебрав і, відповідно, вихід один — зновувезти машину евакуатором. Ось начебто звучить не важко. Перевезтимашину евакуатором. Але, як завжди в цьому житті буває, всевідбувається більш емоційно насичено. Я попросив хорошу людинунадати послуги евакуаторника і він, знайшовши у своєму щільнійграфіці вільну годину, підкотив до мого кооперативу. Через 5 хвилинтуди прийшов я, але за ці п'ять хвилин лютневого болотного вечорабідній людині напхав грубих слів маразматичного вигляду (і нетільки виду) дідусь, який, як я зрозумів, там старший сторож (менеджер у ватнику).
< Прийшовши туди, я зустрів розлюченого евакуаторника знерозумінням того, що відбувається, і войовничо налаштованих трьохчоловіків категорії 60+, один з яких навіть представився директоромкооперативу.
Наскільки потім зрозумів, другий був старшим сторожем (згадаввище), а третій простим сторожем (він був найдобріший інайскромніший у промовах з них). Що все закінчилося, евакуатор вжестав під'їжджати до закритого імпровізованого шлакбауму.> Зрозуміло, як людина, що орендує за копійки гараж на околиціміста, я такого важливого документа не мав.— У нас цієї ночі 5гаражів обчистили, ти зараз теж машину вкрадеш! — логічно заявивмені у пориві емоцій директор.
На це я спокійно нагадав, що до цього 11 місяців тут спокійнообходилися без перепусток і моя машина двічі покидала кооператив наевакуаторі без зайвих питань. Відразу ж я запропонувавзателефонувати одному з сторожів, який знає мене особисто. Відразувідмова, ні, тільки документи, якщо ти не оформив пропуск/оренду, то фіг машину забереш і начхати, що тобі завтра на 11 ранку в портна посадку, а на іншому кінці міста на тебе чекають двоє друзів, які погодилися допомогти заштовхати машину у двір. Приїде власникгаража, що орендується мною (людину відірвали болотним вечором зтеплої квартири пертися на околицю міста щоб потім він приїхав, айому сказали, що все вирішили і він тепер не потрібен).
За 50 хвилин суперечки (прикиньте просто простояти 50 хвилин ушлакбаума і доводити, що ти не крадеш машину трьом пенсіонерам двоєз яких протягом року спостерігали як ти її робиш) за менепоручилося два мужики, які просто ставили машини на ніч (один ізних друг директора, потиснув тому руку і такий "та че ти, це Коля, у нього червоний Комбі! "), але це все одно толку не дало.
За ці 50 хвилин поїхав і не обіцяв повернутися евакуаторник (дуженіяково перед ним, людина він хороший).
При чому поїхав він під нахабні "стій! ", "куди преш? ", лясканняспітнілими долонями по кабіні його евакуатора від імені менеджера уватнику, який потім із себе корчив важливого чекіста, затятогосупротивника безладдя (хоча сам не гидував брати чуже, але ценеважливо), а потім, коли директор все ж таки зателефонував томусторожу і він сказав "так, його знаю", а потім ще через кількапочергових дзвінків власнику гаража типу "терміново сюдиприїжджайте, Але це толку не дасть" і сторожу, то потім все булона кшталт "добре, повірю".
Так ось після цього менеджер у ватнику, що сидить у будці, спершу впошуках мене такий: "де то чмо? ", а на моє голосне питання ззаду "як він мене назвав? !" з легкою одергою став вдавати, що мовчав іпише, а директор кооперативу зразкового порядку, що стоїть поруч, почав якось його виправдовувати, мовляв, мені почулося і вінвзагалі нікого не шукав.

Відчуваєте, шановний читачу, цю 50-хвилинну атмосферу? ) Під кінецья викликав новий евакуатор, а менеджер у ватнику з віконцярозповідав, що він з нами направить (він у праві, він права рукатут) сторожа щоб той дивився як би ми великим евакуатором не побилишифер на дахах гаражів, а то "ми самі по 110 грн/листкупуємо! 11"
Потому почав мене домахувати своїм баченням як треба проїхатиевакуатором і що взагалі йому сюди їхати не треба, а то він асфальтпсує, місця немає і взагалі він працював на 16-метровій КрАЗі ікраще евакуаторника знає як евакуатор поведеться в кооперативнихвузькостях. Окремо він завівся після моїх слів "ну заїде тодікормою і там машину занурить", мовляв, "це тобі не це, корма там утебе на флоті, а правильно говорити "заїде заднім ходом" і раптомпухка червона фізіономія з жадібними та розлюченими очимависвітлилася фарами евакуатора і мудрі партійні повчання змінилисявідправкою в відрядження сторожа у складі евакуаторної експедиції, де йому доручалася роль того, хто дивиться. Машину.
На виїзді з кооперативу вже зустріли власника мого гаража зпоглядом "і навіщо я тоді приїжджав? ".
Зате при проїзді шлакбауму у нього монументально стояв вусатийменеджер у ватнику і не менш монументально, немов регулювальник, махав рукою неосвіченому евакуаторнику, який не уявляє як би вінрозминувся з припаркованими поруч машинами якби не багаторічнийдосвід на 16-метровому КрАЗі вже чимало разів згаданого менеджера, який за свої менеджерські гроші купує./аркуш після кожного зрадливозлісного евакуатора. А далі все швидше і веселіше. Червономукапоті, яким я милувався в заднє скло всю дорогу ... І усвідомленнятого, що менше, чим через добу все це зміниться зовсім іншимспособом життя довжиною у півроку… Так що історія цієї машиниставиться на невелику паузу.
Паузу під навісом і пахнучу мовою, якою я обробив усі отвори на часпростою. p>

=======
UPD :Зміг лише через місяць після приходу до Китаю знайтинормальний Інтернет

Викочуємо з гаража
І знову кататися
а ось і друзі підстигли допомогти заштовхати її у двір
І тут вона мене чекатиме (під навісом)
Потім моя хресна надсилала по Вайберу фото моєї машини у різні порироку.
Березневий сніг
Май
А ось такий я її побачив у середині червня