Перші дитячі кроки зрілої жінки

В очах обивателів це збігається з шаблонами кінематографа - хвацьковідчиняються ворота майстерні і з пробуксовкою звідти з'являєтьсяна світ блискучий відполірований автомобіль (бажано DodgeCharger`69< /i> ) який уже готовий помчати хоч на край світу (бо все ж таки робилося! ).
Якось так

> Але життя видає нам інші реалії і добре.
Ще рік тому я уявляв собі, що перший виїзд машини буде чимоськонтрастно вражаючим, типу докручуєш останній болтик, сідаєш, прокидаєш двигун, на задньому фоні грає зворушлива музика, а потімти, як ні в чому не бувало, їдеш на МорВокзал чіпляти подруг іотримувати грамоти. Нагадаю, востаннє. Машина своїм нормальнимходом борознила міські вулиці у 2004 році.
У тому ж 2004 році вона стала на пеньки через померлогодвигуна.
У 2014 році вона знову побачила вулиці, але тоді її вже тягли наканаті в гаражний кооператив, де вона стояла 2 роки.
У 2016 році (через 12 років) вона знову змогла їхати сама, алетільки на 2 передачі (1 та 3 не включалися, а за спробах знайти 4передачу вона глохла) і те, як виявилося, все масло вона виплювалаще на самому початку 25-кілометрової поїздки.
І ось під кінець 2018 року вона знову, самостійно пихкаючи, змоглазаявити про себе на дорогах загального користування!

Мороки було чимало і тут лепту вклав факт того, що в машиніробилося все відразу і при виявленні несправності не знаєш на щокого грішити./>
І на початку цього "проекту" ти сповнений сил і терпіння, а вже підкінець при найменшій скруті починаєш панікувати і тупо виснути.
Практика показує, що на цій стадії завжди потрібна досвідченалюдина поруч, який, подібно до старшого брата, скаже: "не урчи, щарозберемося! "
Саме він мені допоміг остаточно розібратися з налагодженням двигунадля більш-менш неглухої їзди. У бік педантичні катання помайданчиках, намотування десятків кіл і бла-бла-бла.
Тож від нетерпимості, чи то від відчайдушності боязнь зламатисяпосеред дороги сприймалася, як
по Перший виїзд увінчався відсутністю гальм. Коли машина не на ходуі ти перевіряєш гальма просто катаючи її вперед/назад, то це одне, апри гальмуванні на ходу їх не було від словосполучення "майжезовсім".
Далі приватного сектора не виїхав.

Далі не наважився їхати:D

Другий виїзд увінчався насторожуючим успіхом. ПокиMalinovskiy Доводив профілактичні бесіди зкарбюратором, я в щасливому пориві стрибав майданчиком іфотографував машину (why not? )
< /p>
У мене тоді було дитяче захоплення
Перше нормальне фото

Третій виїзд був уже дорогами загального користування, чим ірозбурхував кров. Їхав до карбюраторника.
Тормозна жабка не працювала і поруч сидів мій одногрупник, який пригальмуванні замикав проводки стоп-сигналів:Назад вже їхав зподругою, яка також виконувала роль жабки.
Все було гладко і чудово, хоча замість очікуваного м'якого почуттязахоплення у мене був винятковий неспокій.

Мої помічники)

Четвертий виїзд був до мене на район (10 км в один кінець)з метою налаштувати клапана у батька моєї подруги (осьтакий ось я — ні щупів, ні навичок:D< /i> ) і поставитифліппери щоб нарешті машина набула того довгоочікуваноговигляду.

Поле діяльності

Ліхо приїхав, хвацько відрегулював клапана, послухав про "нуу тебе, звичайно, збочений якийсь смак, краще б Жигулі купив ідавно катався б собі" і так само хвацько поїхав.

В очікуванні

Але через два квартали щільна хмара чи то диму, чи то пара почалавириватися з-під капота і незароблений тунель КПП, огортаючи салонтуманом, що давить.

Відразу різкий заворот у двори біля дитячого садка, гуркіт капотаі, як за секунду помітив, купа уваги з боку перехожих пенсіонерів іжінок з дітьми (зупинився біля дитячого садка). Причина булабезглуздою — зі шланга грубки вилетіла заглушка (один шланггрубки підчепив, а другий все ніяк не наважуся куди саме — вниз у 4циліндри або у впускний колектор) і антифриз полився нарозпечений випускний колектор .
В конденсаті було все - ВВ проводи, комутатор, трамблер, карбюраторі все-все-все.
Стою, витираю трамблер, проводи і тут до мене підходи Дід роківсімдесяти. На ньому була камуфляжна курточка, з якої колись булизірвані погони:— Оооох, який Комбік! Ти це, перевір паливні шланги! — повчально махаючи вказівним пальцем вгору.
— Та ні, дякую, тут інше, — спішно з посмішкою відшиваю я, як раптом дід бере мене за лікоть і, вчепившись у менеочима, напівголосно почав говорити так, ніби він поділиться зі мноютаємницею своєї заначки від дружини:Синок, я колишній командирбатальйону, знаєш скільки в мене молодих пацанів так погоріло? !
Але щось різко його обсмикнуло і він вважав за краще поспішно пітикудись і моя увага перейшла на трьох хлопців дошкільного віку, яківдивлялися в розкритий капот. Через секунди двох за руки забралимами і повели їх додому, але третій продовжував, упираючись ручкамиоб крило, розглядати пристрій двигуна УЗАМ-412 і розпитувати менеа що трапилося? і така мафина прикольна! ", його мама спершунамагалася покликати його, але потім, помітивши зацікавленістьдитини та мою лояльну реакцію, просто стояла осторонь і задумливорозглядала машину. Виникло відчуття, що вона щось згадує.

Коли почав фоткати, малий відійшов від гріха подалі., я запустивдвигун і виїхав знову на дорогу в надіях встигнути на шиномонтаж.Але через 20 метрів заглох! Кручу стартер, а мотор навіть несхоплює. Ну все, трамблер залив чи комутатор спалив. ПриїхалиДумаючи що та як могло статися, штовхаю машину з дороги у двори тана зустріч іде жінка з хлопчиком років чотирьох. Побачивши такукартину, дитя радісно смикнуло маму за руку і пальчиком іншої рукипоказавши на мене, із захопленням висловив спостереження: "у мафінискінчився бінзин! " > ".
Так і чекав

Відкрив капот, дивлюся — в натурі! ось так збіг — спершу сквірт натрамблер, а тепер бензин. Тари крім кишень у мене не було. Черезгодину стало стрімко темніти і я заправлений шістьма літрамибензину вирвався знову в міський потік. Заїхав на заправку, потімдодому, набив багажник всіляким автомобільним. І не тільки мотлохомі помчав до причалу на краю міста (вже явно не до фліпперів).
На вулиці вже ніч, шиномонтажка закрита, обличчя горить, рукинервово стискають кермо, з динаміка грає радіо з Vice City. Уголові, ніби страшна неминуча доля, думка про якусь черговуполомку.
зустрічна смуга була суцільною пробкою, а ти вельможно мчиш крізьквартали злізаючи очима від того, що у всіх цих зустрічних мразівгорить далекий зі всякими ксенонами.

Якось так

І ось уже вирулюєш на околицю, їдеш порожньою дорогою, кінцеваточка дедалі ближче і на душі все спокійніше. І тут раптом помічаєшприємну мелодію з динаміків у кращих традиціях 1986 року і все це упоєднанні тонкого керма та м'якої підвіски, яка плавно ковтаєдорогу з бетонних плит (привіт Жигулям).
На приємній ноті я так і доїхав. П'ятий виїзд був тріумфальнішим ігучнішим, оскільки він був у справі і машина їхала вже не за своїмипотребами.
Побачивши, що я вже вдруге живий приїхав назад, моя хрещена (уякої, власне, я і зберігаю машину) попросила відвести моїй сестрірозсаду з легким натяком в очах, мовляв, "< i> не дарма ж титут мені весь двір засрав маслом".
До такого трипу я вирішив підготуватися і нарешті, вперше за весьчас володіння машиною, помив її:)
Передбачлива хресна перепитала мене чи взяв я інструмент на випадокполомки і сама прихопила змінний одяг щоб, у разі чого, їхатидодому на маршрутці:D
Але машина не підвела і, гудячи і ревучи волговською коробкою, мипроїхали десь з 15 км по міському трафіку попутно поставивши нашиномонтажці фліппери)

Знімаючи колеса, я помітив, що один із гальмівних шлангів правогоколеса мокрий. Ну, думаю, чуйно тріснув, нестрашно, рідина в бачкує. І ось варто було тільки начепити фліппери як різко машина збрички перетворилася на ретро-вроритет на який перехожі сталиобертатися. Ага :D поки салон не впорядкував, можу дозволити)поїхали назад, але вже з неробочою зарядкою акумулятора (амперметрпо середині, на педаль газу в підлогу не реагує, а при включенихфарах йде в мінуса).
/>
По приїзду повністю втратив аварійний контур (аварійний контур —такий аварійний), а причина цього — шланг радянського виробництва, що остаточно лопнув, який був куплений новим (це при тому, що мійдруг den10111 Також собі ставив нові радянськігальмівні шланги і аж до продажу ЧОВу (2 роки) вони його непідводили і людина сміливо дістаю зі штанин ската з Києва до Одеситуди/назад.

Якби Ви, дорогий читачу, могли собі уявити мої радісні почуття придумці, що моя Олімпіада вперше за 14 років знову стала їздовою і янарешті обзавівся живим автомобілем.
Але це ще далеко не кінець і, думаю, нескоро та пора, коли в БЖписатиму лише звіти зі сходок.

Попереду зміна волговської коробки на жигулівську, остаточнескладання салону (щоб не було соромно відчиняти двері). Протягомусього дня міг натішитися Good night Ось так от і пройшли ті першікроки, про які я мріяв усі ці роки, коли брудний і втомлений ближчедо ночі закочував машину ночувати в гараж, і в безлюдну порожнечугаражного кооперативу вимовляв "колись ти поїдеш".
Два роки тому, коли ще тільки один її голий кузов лежав на боці вочікуванні кухаря у криворуких зварювальників, я за допомогоюфоторедактора намагався зобразити те, що хочу.
Саме про таке червоному Комбі на фліпперах я мріяв із того самогомоменту, як побачив її — з лютого 2016 року. Минуло 2, 5 роки іпобачив живу те, заради чого жив весь цей час і витратив, про щодуже сильно мріяв щодня. Але це не кінець і роботи ще багато.
Дякую, дорогий читачу, що дочитали до кінця, Ваша увага менінебайдужа:)
Живіть із мрією!