Пекло південного степу змінилося оксамитом вечірньої задухи, якухоч якось пом'якшував прохолодний плескіт води на озері, дезбиралася місцева молодь., рев мотоциклів і однотонні образи натлі переливистого заходу сонця — ось воно, життя. З вихіднихштанів, від нього по-звичайному високопоставлено відходив Грицько, якого блаженно з показною незручністю чекала Любонька, спершись начервону Яву-350. Її очі блищали з-під моднявої кучерявої чубчика ібезупинно намагалися зловити його погляд.
Він втомився, по-мудрому мовчки дивився в якусь точку між настіннимслоганом "хай живе радянський народ! " і дошкою пошани і намагавсяусвідомити, що зараз наповнює його розум і від чого йому добре...Ще недавні 2 роки армійського життя і клопіт майбутнього збиранняврожаю приносили занепокоєння, але дивно заглушалися від одноготільки почуття її акуратних стегон у його долонях і думках як тамзараз Генка, все ж таки спритно він його, так, у десанті явнокраще з рукопашкою, ніж у танкістів, ще так красиво завалився, явноЛюбка все бачила, там з клубу поляна як на долоні. Грайливий дотикїї губ до кінчику його носа змусили пальці обійняти її таліюсильніше, а очі мимоволі заплющитися, боже, як же давно всьогоцього не було, ось же життя вона, але що далі, мине літо, ця дурасказала, що вступатиме в інститут, ще десь то треба 40 рублівдоповісти на джинси поки Льоня їх ще не сплавив ... Раптом залнаповнився піснею яка "ай ноу лайфс дфф щось там оумай манд оу оу"і веселий ритм злякався повільне зневіру, рухи пішли більш жвавими, вони рухали в такт стегон обхопившись пальцями щиро ібезтурботно.
Любкіна мама завідувала бібліотекою в цьому ж клубі, що йпозначилося на подальшому розвитку подій.
Ближче до півночі Ява відстрілювала вихлопом ґрунтовкою до їїбудинку, а Любава була вдумлива чи то від того, що сталося, чи то впередчутті, що їй влаштує мама якщо помітить пропажу ключів ізсумочки.
Якби його зараз запитали, хто такий Зигмунд Фрейд, то вінвідповів би, що фашист, а "людина-вовк" — "якось кіно зкасеты".
Через кілька років музика більше не лунатиме в цих стінах, а потімзовсім одні тільки стіни залишаться і то не всі.Все почалося з ідеїAlinta І Sodya Заповнити літній деньавтопробігом все нашим дружним клубом OldSchoolOdessa.
Зібрався цілий натовп з купи машин з купою пасажирів у кожній.
Маршрут передбачався з великою кількістю цікавихмісць, але навіть ці дві будівлі захопили нас настільки, що зостаннього ми висувалися вже в темряві. І тим більше області.
Фотографій нижче згадуваних місць у мережі сотні/тисячі, але ніщотак не надихне/вразить як особисту присутність.
b> Перша точка — Палац-Садиба Дубецьких-Панкеєвих (воно ж«Вовче лігво») 1854 року побудови
Одеська область, Біляївський район, с.Васильівка ( 40 км від Одеси)Незважаючи на мою цікавість і цікавість, я навіть припустити неміг, що тут міг жити найвідоміший пацієнт найвідомішого ЗигмундаФрейда — Людина-вовк.
Ні, це не був сексуальний перевертень, який своєю багатою фантазієюпретендував на образ у "50 відтінках сірого", а просто людина зпідірваною психікою, яка виявилася після нічного кошмару, де надереві сиділо 6-7 білосніжних вовків і однією тільки своєюприсутністю натякали, що хочуть його з'їсти. Пригніченоїсексуальної фантазії, в якій батько є хижаком, а хлопчик —жертвою.
Австрійський психолог, психоаналітик, психіатр та невролог знайшовце чудовим приводом для написання книги "з історії одного дитячогоневрозу".
<
Книга стала настільки популярною, що на старості років СергійПанкеєв відповідав на телефонні дзвінки словами "алло, Людина-вовкслухає". Більш цікава і цілком ясно відображає історію нашихкраїв.
Наприкінці XVIII століття Імперія взялася за ці відвойовані утурків краї та десятки генералів/буржуїв/поміщиків стали шукатисобі гарний/цікавий місцевий.<
Ще у 1793 році ці землі дісталися інженер-майору фон дерПлаату.
А від нього відійшли артилерії-поручику Григорію ІллічуШостаку.
У 1827 році Григорій Ілліч передав свій маєток синові Василеві, якийу 1834 вписав самого французького герцога де Мармона
А у 1844 році все це з прилеглими кріпаками прикупив собігенерал-майор Дубецький. Продали садибу купцю Панкеєву. А далі закласикою А далі по класиці. — там різний час знаходили собі місцемісцева НКВС, сільрада, бібліотека, кінотеатр, клуб і навіть простокомуналка.
Оригінальний різьблений козирок 1991 року — останнє фото
В інтернеті інформація, що до проекту причетний Боффо (він жебатько Потьомкінських сходів), але найчастіше зустрічаєтьсяДаллаква, який теж побудував чимало цікавих речей в Одесі. Року припереписі "нового колективного маєтку" було відзначено, що будівляпотребує повного ремонту.
І так він його вимагав аж до 1990-х, коли бібліотечно-клубне життяв селі заглохло остаточно і місцева інтелігенція почала розбиратибудівлю на каміння/дошки аж до того, що вибивали віконні рами.
Зовсім несподівано біля будівлі завалився дах, а потім і зовсімстали падати стіни. > У 2007 році садибу купила за 125 тис.доларів одна контора під зобов'язання реконструкції в колишньомувигляді до 2017 року. Проте, роботи з відновлення так і не булирозпочаті.
По приїзду на сьогодні можна застати тільки висохле озеро, рештки фонтану, що трохи стирчать з-під землі, і ще стоять стіни.Поруч футбольне поле, приватний сектор та магазин з банером, де натлі зруйнованої садиби маленька дівчинка їсть морозиво та напис "найсмачніше морозиво у магазині у моєї бабусі"
Коли озеро ще було
< "наше маєток було дуже красивим:величезний, що нагадує замок, сільський будинок, оточений старим парком, який поступово переходиву ліс. Тут був також ставок, досить великий для того, щобназиватися озером." (с) Сергій Панкеєв
Можу відзначити, що будинок зроблений дуже добротно, стінибудувалися із застосуванням повноцінного цементу, а не типової дляглибинки помісі глини/гною/соломи.
Гуляючи по глибоких підвалах між пляшками та написами Prodigyголова крутиться при спробі уявити скільки всього бачили цістіни.
Цікавість у деталях
<
Полазили, сфотографувалися — поїхали далі.
Друга точка — Зельцька кірха 1901 року побудови, точніше, їїруїни.
Одеська область, Розділянський район, смт Лиманське ( 75 км відОдеси)
До 01.02.1945 - Сальтисон. Був збудований німцями-колоніалістами в1798 році, на сьогоднішній день знаходиться під самим кордоном зПридністров'ям. Монументальний шедевр архітектури, починаєшвловлювати певний лад, а який саме — наполегливо раджу читачевіпізнати це самостійно. Старої церкви, що стояла на цьому місці з1821 року. Того ж 1901 року в новому храмі встановили різьбленийвівтар, виготовлений в Австрії. У 1903 році була збудована кафедра, а в 1904 – бічний вівтар. У 1906 році повністю закінчилиархітектурне оздоблення собору – встановили дерев'яні статуїСвятого Антонія та розп'ятого Ісуса Христа. Заввишки 58 метрів.Зовні храм нагадував кафедральний собор в австрійськомуЗальцбурзі.
Костел практично повністю був збудований із цегли, що для нашихкраїв рідкість/розкіш, оскільки переважно тут все з дешевшогоракушняка.
У 2011 році реставрація була оцінена у понад 2 мільйони євро інавіть були розмови, що католицькі громади з південної Німеччинививчали питання про його відновлення, але… на вулиці 2020 рік і всеяк і раніше.
Неймовірного розмаху будівлі з неймовірною акустикою і, що більшнеймовірно, там досі стоять вітражні рами з кованого заліза.
Понаїхали
Особливої уваги стоять стовпи
Просто усвідомте масштаби
Я багато в яких заброшках побував і, як будь-який сентиментальнийхлопець, намагався перейнятися.
Але це місце особливе, воно вражає самостійно. Був уже вечір, ніщоне завадило нам розташуватися на зеленій галявині між кіз, щопасуться, перекушувати і говорити на всіляко дурні теми, які не разпереривалися в свідомості просто наступали думками ...
зі думкою
"того ж 1901 року в новому храмі встановили різьблений вівтар, виготовлений в Австрії. У 1903 році була збудована кафедра, а в1904 – бічний вівтар. У 1906 році повністю закінчили архітектурнеоздоблення собору – встановили дерев'яні статуї Святого Антонія тарозп'ятого Ісуса Христа. Заввишки 58 метрів. Зовні храм нагадувавкафедральний собор в австрійському Зальцбурзі.
Костел практично повністю був збудований із цегли, що для нашихкраїв рідкість/розкіш, оскільки переважно тут все з дешевшогоракушняка.<
У 2011 році реставрація була оцінена у понад 2 мільйони євро інавіть були розмови, що католицькі громади з південної Німеччинививчали питання про його відновлення, але… на вулиці 2020 рік і всеяк і раніше.
Неймовірного розмаху будівлі з неймовірною акустикою і, що більшнеймовірно, там досі стоять вітражні рами з кованого заліза.
Понаїхали
Особливої уваги стоять стовпи
Просто усвідомте масштаби
Я багато в яких заброшках побував і, як будь-який сентиментальнийхлопець, намагався перейнятися.
Але це місце особливе, воно вражає самостійно. Був уже вечір, ніщоне завадило нам розташуватися на зеленій галявині між кіз, щопасуться, перекушувати і говорити на всіляко дурні теми, які не разпереривалися в свідомості просто наступали думками ...
зі думкою
"того ж 1901 року в новому храмі встановили різьблений вівтар, виготовлений в Австрії. У 1903 році була збудована кафедра, а в1904 – бічний вівтар. У 1906 році повністю закінчили архітектурнеоздоблення собору – встановили дерев'яні статуї Святого Антонія тарозп'ятого Ісуса Христа. Заввишки 58 метрів. Зовні храм нагадувавкафедральний собор в австрійському Зальцбурзі.
Костел практично повністю був збудований із цегли, що для нашихкраїв рідкість/розкіш, оскільки переважно тут все з дешевшогоракушняка.<
У 2011 році реставрація була оцінена у понад 2 мільйони євро інавіть були розмови, що католицькі громади з південної Німеччинививчали питання про його відновлення, але… на вулиці 2020 рік і всеяк і раніше.
Неймовірного розмаху будівлі з неймовірною акустикою і, що більшнеймовірно, там досі стоять вітражні рами з кованого заліза.
Понаїхали
Особливої уваги стоять стовпи
Просто усвідомте масштаби
Я багато в яких заброшках побував і, як будь-який сентиментальнийхлопець, намагався перейнятися.
Але це місце особливе, воно вражає самостійно. Був уже вечір, ніщоне завадило нам розташуватися на зеленій галявині між кіз, щопасуться, перекушувати і говорити на всіляко дурні теми, які не разпереривалися в свідомості просто наступали думками ...
зі думкою
"
Понаїхали
Особливої уваги стоять стовпи
Просто усвідомте масштаби
Я багато в яких заброшках побував і, як будь-який сентиментальнийхлопець, намагався перейнятися.
Але це місце особливе, воно вражає самостійно.
Був уже вечір, ніщо не завадило нам розташуватися на зеленійгалявині між кіз, що пасуться, перекушувати і говорити на всілякодурні теми, які не раз переривалися у свідомості думками, що простонаступали…
с думкою
"
Понаїхали
Особливої уваги стоять стовпи
Просто усвідомте масштаби
Я багато в яких заброшках побував і, як будь-який сентиментальнийхлопець, намагався перейнятися.
Але це місце особливе, воно вражає самостійно.
Був уже вечір, ніщо не завадило нам розташуватися на зеленійгалявині між кіз, що пасуться, перекушувати і говорити на всілякодурні теми, які не раз переривалися у свідомості думками, що простонаступали…
с думкою
Коментарі4
Драсці приїхали, весілля у малинівці там ніколи не знімалося. То було здається в полтавській області.
Справді (Ковирав в Інтернеті інформацію, Я - син трудового народу та Школа 100% там знімалися, а в одній статті про Весілля в Малинівці прочитав і повірив. Дякую, виправлю!
А ось Ліквідацію знімали у Лиманському.
Ти прямий поет ) про клубні покатушки так ще ніхто не писав )