Бує і таке

Коли на зміну денному сонцю прийшов спекотний вечір, Олімпіадабарвисто лавірувала по міських пробках у годину пік.
Крокуючи пішки вздовж вулиць, мимоволі з'являються спогадипов'язані з цими місцями і не має значення — у навушниках ти чибез.Можливо, юність і здається найнасиченішим і найчудовішимперіодом життя, бо свідомість, подібно до чистого листа, ще незамальована хвилюваннями прожитого.
Але я мчу під гучний андерграунд і не менш гучний вихлоп (з'єднанняпавук/штани вимагає уваги) і, слухаючи незграбної граціозностімашини, яка так довго ставилася на хід, повністю злився з нею.звичайно, все це супроводжувалося під цікаві погляди, які булисповнені захопленням, здивуванням і напевно огидою (куди безнього? ). Під'їхавши до мами на роботу, я вийшов з машини і трохиочманіли, побачивши цівки з маслофільтра, я ж наче ніде дном нечіпляв! Дивлюся — це антифриз.
Омагад, омагад

Рівень у радіаторі звичайний, ззаду машини "доріжка" довжиноюметрів 10.
Ліквально за 10 метрів до місця зупинки радіатор вирішив, що знього вистачить.
У самому низу впевнено сікає тоненька цівка. Та обурення. Другимкроком була наївна думка "а якщо я заліплю 95-градусний радіаторжуйкою? ". З упевненістю можу заявити, що вона сумлінно протрималасяцілу хвилину, але потім розплавилася і недешевий антифриз з новимисилами почав поливати асфальт.
У здогадах як утихомирити цю стихію, я побачив вантажівкурембригади, в якій мирно і непохитно відпочивав водій і непростий, а з пивним пузом, вусами, смугастою футболці, барсетці, насінням ідуже великою впевненістю в тому, що "та чопик треба забити, я тактисячу разів робив! ". В переконання моєму недовірливому поглядуплавним помахом руки він незрозуміло звідки дістав шматок дерева іножик. Через дві хвилини вмілого стругання чопик був вставлений ідля остаточного вердикту потрібно було чимось забити його, тобідодому вистачить".

Чопик встав bolt-in

Піддомкратили машину, взяли молоток, а після другого ударника чопикперейшов на бік зла і на асфальт повалила десятикратний струміньантифризу.

Скільки болю в цьому фото

Махнувши рукою і сказавши, що "мав я в рот ці Москвичі, ніколи їхне любив< /i> " досвідчений водій залишив сцену і я залишивсянаодинці з проблемою.Я залишив машину у мами на роботі і зрозумів, що зволікати не можна - поїхав до себе в майстерню за запаснимрадіатором, який благовірно сам не знаю чого до ладу чекав - чи товипадку, щоб виручити мене, чи то здачі на металоприймання (побачиввін чимало).

Назустріч заходу сонця

Тригодинний круїз на маршрутках, нічне місто, азартні особивідпочиваючих і ось радіатор вже лежить біля машини.

- Як добре, що в тебе машина зламалася, коли б ми ще так посиділибіля моря! - з зворушеним вогником щастя в очах помітила. Моя мамавдивляючись у чорну глибину нічного моря, яке, злившись із нічнимнебом воєдино, спрямовувало розмову матері з сином у задушевнерусло. Але як рідко ми собі дозволяємо такі прості та нехитріречі — все життя в порожніх справах і завжди ніколи.
Вночі за 20 хвилин я поміняв радіатори місцями, залив простої водиі вже вранці поїхав на запайку радіатора. До речі, в машині дужедобре спиться, а прокидатися рано вранці з усвідомленням, що вменш, ніж 100 метрів від тебе море — ще краще.
Кому цікаво, робив на вул.Щорса 86. Недорого і чесно.