Книгу не читав, але натрапив на ось цей уривок :) — Машина в тебещо треба! — сказала Юкі. Ні з того, ні з сього.— Як називається? —«Субару», — відповів я. Але коли в ній їдеш, вона випромінює якесь…дружелюбність. — Це через те, що я її люблю, і вона це відчуває. —І випромінює дружелюбність?
— Я люблю, — уточнив я.— Як це? — не зрозуміла Юки.— Я і моя машинапостійно один одного виручаємо. Один і той же простір.Я люблю своюмашину.
Простір наповнюється моїм почуттям.Моє почуття передається їй.Меністає добре.Їй теж стає добре.
— Хіба механізму може бути добре? — Ну, звичайно, — кивнув я.— Чому —сам не знаю. Що хоч взагалі з ними не зв'язуйся, логічно я, мабуть, це не поясню. Але з досвіду знаю:це справді так. — То що ж, ти їїлюбиш просто як людину? — спитала Юкі.— Я похитав головою.— Ні.Любов до машини зовсім по-іншому. Адже з машиною як? Якось збігся знею вдало — і ваші стосунки вже не змінюються. А люди не так. Люди, щоб і далі збігатися, постійно підлаштовуються один під одного вдрібницях, їх почуття змінюються постійно. Вічно в них щосьрухається чи зупиняється, росте чи зникає, сперечається, ображається… Здебільшого мізками це контролювати неможливо. Зовсімне так, як із "субару".
Коментарі1
це воно.