Життя-боооль або вазофоби мають рацію: ЛАДА - це ламке пано

i> Спочатку розповім анекдот, який мені розповів Васяrosvigovo777. Ну як анекдот — чиста правда з життя, взагалі.

Купив собі хлопчина модну машину опільастраджів.З номерами ВС, тобто у Львові.Щесь у моторі постукувало, але продавані йогозаспокоїли, мовляв дрібниці це якісь у голівці, погладиш її і всепройде.Не минулося.Приїхав він до тутешніх майстрів, а ті невідкриваючи капот кажуть: "браток, та в тебе моторчик злегкастуканув". Не може бути, засмутився хлопчина. Може, може, відповідають мотористи, ти у нас з таким опилом і номерами ВС затиждень третій, і тут хлопець видає безсмертне: "млинець, требаїхати на заробітки тепер". І поїхав.))
> Ну а тепер повернемося до наших бар ... Тобто, чистолинейностремительной лані системи 2113. Понеділок почався не зкави, але все одно улюблена машина вирішила дружелюбно розбудитимене по дорозі стукотом у двері. Точніше, двері. На камені, тобтозавжди. Дзвоник другу — і рандеву призначено на вівторок. Але увівторок у Васі змінилися плани — він займався східнимиєдиноборствами (відвіз трирічного сина на караті). А мені до тогочасу набридло слухати цю кузню і я вирішив щедро пропшикати замокчудовою силіконовою олією (не реклама, її все одно там немає). Якже я здивувався, коли допомогло! Не від слова зовсім, але замістьгуркоту залишився ледве вловимий скрип (у салоні автомобілів типуCamaro Самара він вже зовсім не дратував). Проте машина явно хотіладо Васі, бо незабаром з'явився не менш дратівливий скрипобмежувача, якому мастило вже не допомогло. Мабуть, бувавий.
нерівностях ... Їдеш собі на чорній блискучій машині, а звуковетло, як від Е39 в стандартному для наших країв стані - ну тобто зісміття. Ну чи навіть туарега (тут теж не жартую). Але і це ще невсе, мої діточки! Вже сьогодні, в середу ввечері, сідаючи в машинупісля роботи, щоб прямим наведенням потрапити до Васі, я ввімкнувближній. І на цей тривіальний рух тіла ліва фара відповіла веселим "чпуньк", яскраво підморгнула наостанок і пішла в захід сонця -точніше, перейшла на габарити. Коротше, мої зимові лампочки системиосрам оллвезер до зими не дожили.
Оперативно заскочивши по дорозі додому за літніми найтбрейкерами (адобре мати два комплекти все-таки! ), я нарешті вирушив доВасиля.
У воріт я втішив його, що поломок цілих чотири, одну з яких віндіагностував при заїзді у двір (я про лампу).
ми із замку, зрозуміло. Вася сказав, що нічого міняти не треба, алепотрібно підрегулювати положення скоби на кузові. "але якщо хочешщось змінити, купи болт". Так я й зробив, тільки купив два. Вася, щоправда, сказав, що не потрібно — якщо ліворуч буде жовтий, асправа чорний, то можна буде вгадувати бік машини за кольоромвставки на безшумному болті. )) Але я люблю симетрію.

Майстер за роботою. Практично Страдіварі. Ось такі болти стояли.Червоне, то кохання, а чорне — то журба. Це я про колір вставок, якщо що. Беріть жовті, посони. Ваша не у фокусі Болт у фокусі Потімвін з першого разу відрегулював замок, здивувавшись результату. Цепросто симфонія. Чу, ці ваші стосорокети з дотяжками, ви просто невмієте готувати тринашку! Добре, щось я розійшовся. Повертаюся дохронології подій. Я пропонував разом із болтами купувати іобмежувач, на що Вася сказав, що мерседесівське мастило вирішує. Івона справді вирішила — я отримав абсолютно безшумні двері, якізачинялися з благородним глухим звуком, гідним майбаху. Ну чибентлі. Неважливо, загалом. Потім настала черга загадкового длямене скрипу, який виходив явно спереду, але не зліва, а по осікермового колеса. Вася одразу засудив амортизатор, але я йоговідмовив. )) Тоді він поліз у яму, а я почав енергійно розхитуватипередок (з м'якими кофапами для цього достатньо зусилля п'ятирічноїдитини). Машина ритмічно погойдувалася і непристойно стогнала, покиВася не взявся за ключ і не відкрутив болт на важелі підвіски. Звуктут же пропав і на радощах я запропонував залишити так, але Майстердокладно пояснював мені, що там розкрутиться, відвалиться іанігілює. Кілька рухів ключем — і скрип зник! Алілуйя, браття! Потім настала черга лампочок. Ну тут все нудно і нецікаво, томузакруглятимуся.
А закінчу тим, чим почав у заголовку — мають рацію наші вороги зіноземного Бляхаростана — на відміну від їхніх чудових екіпажів, наші Лади-таки ламаються (просто їх зламані) — у минулому — щероків двадцять тому і давно померлими власниками). І знаєте, янавіть вдячний їй за такий піднесений настрій (не вживав). До речі, у мене повний бачок адблу. Чи не адблу? Але повний. Вперше за якісьжалюгідні 13 років. Тепер має вистачити приблизно на 26. А коли япоїхав додому… як би це скромніше висловитися, щоб не вийшлаеротична розповідь? Загалом, я їхав у сліпучій тиші і простонасолоджувався її суспільством.Вона чудова у своїй безшумності ібожественно-нескрипуча. Я її люблю. ))
PS А цей запис я робити взагалі не збирався. Ну, про що тут писати? Але все почалося з анекдоту…