Нічого собі поїздочка. ч.1

Ми живі. Навіть не знаю з чого почати цю розповідь. Останні піврокупросто якийсь треш відбувається…
Почалося все рано вранці січня. Я раптом усвідомив, що вже більше 2років не був у рідному Донецьку, через ковидні обмеження донецькіхлопці закрили кордони з Україною, єдиний шлях — через Харків, РФ іпотім заїхати до Донецька з боку Ростовської обл. Я туди і неїздив, але в той момент дуже захотілося побувати вдома та побачитирідних, та й просто побути в Донецьку, з яким багато пов'язує.спокійні (сміюся сам з себе з майбутнього) У середині січня зібралиречі, завантажилися і рушили в дорогу.Розрахунок був провести вДонецьку близько місяця часу, до кінця лютого. До родичів уСватовому, Луганська обл., День погостювали у них і наступного днярушили на кордон Україна — РФ, кпп Мелове-Чертково. Км відСватового до Мелового пройшли швидко. Потім кордон за годину за 3.І о 15:00 ми були в РФ.
Одразу після кордону зупинили ДПС. За 40 хвилин я так і незрозумів, що їм потрібно було. Потім доклепалися до тьмянихлампочок підсвічування номера (хз, чим він виміряв тьмяність), брудних номерів (чистих, за фактом). Ну і наприкінці вже простомент сказав, що йому треба 10 тис руб. Сказати, що я о.Їв, нічогоне сказати. В Україні такого не зустрічав року з 2015. Охоронецьпорядку мені ще прямо каже, мовляв, ти ж до Донецька їдеш, а тамкомендантська година, тож чим довше стоїш тут, то найімовірнішесьогодні не проїдеш. Дуже примітний перевертень був, я думав, вонидавно вимерли. Їдемо далі. Вже стемніло. Виїхали на м4 Дон і до 8вечора долетіли до кордону РФ — днр. До 22:00 були вже вдома)встигнувши до комендантської години. Січень пролетів швидко, зустрічі з друзями, родичами, вирішення будь-яких побутових питань.І ось, настав лютий. Почалися дивні тенденції. Скажімо, одинпотужний локальний роботодавець став дуже активно шукати кандидатівдля роботи на себе. При чому так активно, що HR менеджери цієїорганізації шукали кандидатів на вулиці, зупинках, ринках, трц.Коротше, скрізь. У телеграмах чатах почали з'являтися видосики, якновоспечених стажистів добровільно-примусово садять в авто івідвозять. Спершу навіть не повірив у це, ну, все-таки, 21століття, не може такого бути. Але потім, стоячи в авто насвітлофорі, на власні очі побачив, як це відбувається. Було це десь15-20 лютого. Тоді роботодавець заявляв, що ці заходи пов'язанівиключно з тим, що потрібно просто поставити на облік усіхпотенційних співробітників і за кілька днів вони повернуться додому (ні). Усі особи чоловічої статі вже не могли вільно залишититериторію. Дата виїзду ми запланували на 25 лютого. Але виїхати, природно, не вдалося.

У наступному пості продовжу.