Поїздка до міста Канів. Частина 4. Тарасова Гора.

Тож продовжуємо…
Ходимо ми значить по горі. Тихо як миші…

кобзар

бо там знак.

всяке… Неприємний тип…
на самому пам'ятнику плитка ще краще
види гарні та красиві.ГЕС видно
правда видовий майданчик не зовсім на тому ракурсі, і народ необдуриш... Усі фоткаються там де найкрасивіше, витоптуючитраву…
навченої людини І по букетикам точно можна розрахувати який у бабокоборот за день ... І порахувати скільки вони податків недоплатили.Це місцева визначна пам'ятка... Будиночок білки.
br/>
Тут усі дітки так роблять. Бо каштанів на горі багато, а дитячесерце не камінь.
Білка як розумієте, тут не з'являється. Бо боляче коли тобі вголову каштани прилітають. І взагалі, якщо спалять діти вбудиночку, живий піти не вдасться. Тому будиночок білкою не буває.Хоча її наполегливо постачають каштанами, незважаючи на те, щобілки каштанів не їдять…
Білку ми теж виявили. Вона бігала на задньому дворі і випрошувалащо ні пожерти. Близько людей не підходила. Тому, що всі норовлятьпогладити, а їсти, крім каштанів, нічого не дають. По чистійвипадковості в кишені завалялося пару горіхів фундука з пасіки. Якібули кинуті білки…
Білка обережно понюхала, не вірячи своїм очам двічі оббігла навкологоріхів. З очей покотилися сльози і схопивши горіх вона помчала накаштан... Бачили мультфільм Льодовиковий період. Так от та білкаживе на Тарасовій горі… У якісь повіки горіха дали а не каштан.
Будете на гору йти, візьміть горіхи.
Білку сфоткати не встиг.
Найбільше мене цікавив місцевий бункер. Який як мені пам'ятатися, правда це було давно, але повинен десь тут бути.
бункер
працює
невже Європа? > навіть папір є. І криво покладена плитка
половина закрита
Пам'ятаючи, що кількість туалето-місць розраховується зпередбачуваної кількості відвідувачів… Робиться висновок, щовідвідувачів рівно вдвічі менше, ніж тоді коли затверджувалипроект.Невже вичерпалася народна стежка… Навіть мило їсти Требасказати мило було не розбавленим. Що часто можна зустріти.
З двох шаф для сушіння рук працював теж один. Що логічно звісно.Але турбота про відвідувачів, звичайно, в наявності. Що не можу невідзначити. І найголовніше безкоштовно. Ось щоб доторкнутися дотворчості Кобзаря треба гроші платити… А щоб значить у бункер йти, то не треба… Все-таки Канів місто контрастів. І якщо в людини немаєгрошей, то що ж йому доступ до творчості поета закрити? Делогіка?
Будиночок де жив мужик, який доглядав могилу Шевченка. Тепер там накшталт маленький мікро музей. І також вхід за гроші. Ось навпротинього білка і бігала. Дівчата мої тут вирішили розщедритися ісходити.
Екскурсовод жінка, дуже натхненно розповідала там про щось, і требаробила вона це не з-під палиці. Молодець… Їй би зарплату побільше, людина працює, намагається. Пам'ятник мужику, що стежив замогилою
Екскурсовод розповідала. Що це безкорислива і добра людина, яка тутжила з сім'єю і безкорисливо доглядала могилу. Але я то пам'ятаю, що йому взагалі місцева влада непогану зарплату за це платила. Нетакий він уже й безкорисливий.
Трохи треба в історії відійти. Після того як Кобзаря тут поховали, насипали невеликий курган над могилою в 1861 році. І поставилидерев'яний хрест.
У 1882 році цей хрест згнив і впав. А курган розмився і розлізся.як написано в книгах, розповзся через те, що багато людейвідвідувало могилу і лізли на цей курган, щоб обійняти хрест. Відтого він і розповзся. Але за спогадами тогочасного сучасника.знайти могилу простому смертному було складно, там стежка на стежціпротоптана і не зрозумій куди йти. Провідника місцевого найматитреба було. І звичайно ж дороги не можна було знайти тому, щобезліч людей туди ходило, що аж пагорб обсипався і хрест упав, доякого нікому не було діла, щоб його поправити. Все, не посиливпагорб камінням і чавунний хрест не поставив. Потім пішов домісцевих начальників і сказав так і так хрест поставив продайтемені той клаптик землі, я хатку для сторожа там поставлю нехайдоглядає.
І це було в 1884 році.
а 1923 року вже радянська влада поміняла хрест на бюст.
А 1939 року, коли Кобзарю було 125 років. Радянська владавідгрохала цей комлекс, який і є. З великим пафосом відчиняли.
До речі та бронзова статуя Кобзаря, яку малолітній поц обізвавДжеком Ворб'єм, спочатку мала стояти в Києві у парку Шевченка. Алепотім подивилися розмір ніби замалий. І для Київського паркузробили таку ж статую, але на два метри більше. А стару, непропадати ж добру, встановили в Каневі.
Кому ліньки йти сходами. Є збоку дорога і можна попіл заїхати аж насаму гору. Раніше там знак було проїзд заборонено. А тепер ні. Їдьне хочу. Цією дорогою ми і спускалися.
Спустилися вниз і побачили ще один пам'ятник. Національномубюджету. Вертолітну майданчик Януковича В.Ф. За правління якогодоріг нормальних не було, все більше ями до пояса. Так він хлопецьне дурний надумав на вертольоті літати. І спеціально, щоб на деньнародження кобзаря у вишиванці розповідати, як він любить творчістьпоета, спорудив за два охуліарди грошей гелікоптерний майданчик.хлопець але. Ну а я провів інспекцію витрачених бюджетних грошей.Ще раз увірував у те, що жити ми ще довго добре не будемо. Якщобудемо так баблом розкидатися.
з цією сумною думкою ми й поїхали дивитися на бронепоїд. І там такеубоге запустіння, що навіть страшно розповідати…