Поїздка за Перемогою до Чугуєва.

Серед своїх пройшла чутка, що хлопці шукають Волгу, щоб притягнутиПеремогу з Харкова, і у них це не дуже добре виходить. Погодився, аче, дурі вистачить, та й компашка збиралася така, що дорога обіцялабути веселою))) На мою адресу відразу посипалися негативні реплікина кшталт: "куди ти прєш, це ж передфронтова зона" або "на твоїйтачці тільки до сепаратистів і їхати"… Зв'язався зі знайомим поперегонах з Харкова. Він підтвердив що можна сміливо їхати. УДніпропетровській області траса жахлива.Напівобмерзла одна смуга наякій досить багато фур.Обганяти доводилося по снігу, адреналінуотримали хоч відбавляй.Чим ближче до Харкова тим траса ставалакраще.Можна сказати, що з'явилася повноцінна друга смуга, все булодосить сухо. Знайшли мій улюблений авіас, який розширив можливостімого бака з 39 літрів до 46. Поки ми про це спілкувалися в особізаправника читалося те, що йому на стільки страшно, що йому вженема чим брехати в штани. Влаштовувати розбірки не стали, бо небуло часу. Зрушили. Перед Чугуєвом вирішили зупинитися таперекусити. У нудний трафік вніс різноманітність бронетранспортер, що проїжджав повз. Це нас сильно не вражало. Закінчили обжерливістьі рушили на призначене місце. Здзвонюємося з господарем Перемоги, щоб він назвав адресу куди нам їхати. Починаються шифри, їдете наавтовокзал, через пагорб, на шляху буде неробочий світлофор, коротше, як у фільмі АнтиБумер:Коли побачите комбайн, значить це7-й день. Гаразд, зустрілися, приїхали до Перемоги. Огляд, марніспроби вдихнути в неї життя і 100% рішення того, що вона таки поїдена тросі. Стояло нелегке завдання:в обмеженому місці витягнутиПеремогу з ділянки нагору. Я за кермом своїм, Серьога за кермомПеремоги, троє ззаду штовхають. Я вже майже впираюся в будинок, щостоїть навпроти. Потрібно повертати. Перемога наполовину виїхала ізворіт. Потрібно повертати. Легенький ривочок, удар. Замість того, щоб Перемога вписалася в поворот - вона реально повалила боком іврізалася у ворота, благо без особливих наслідків. Змінюємотехніку. Коротшаємо трос і продовжуємо тягнути її по прямій.Загалом пером і за допомогою якоїсь матері перемога виявилася надорозі. Поки одні оформляли документи, інші займалися навантаженнямзапчастин, які давали в навантаження до машини, а також прикрасоюкузова аерографією у вигляді напису "стопів Поворотів НІ" іпримотуванням знака аварій. Намагаємося рушать. Не тут то було. Незнаю як ми її витягли, але рушити по рівній поверхні виявилосяпроблематично. Настав час ланцюгів. Інша річ, дісталися доасфальту, зняли ланцюги і потихеньку поторохтіли додому. На одномуіз Харківських постів вирішили зробити на Перемогу страховку.ДАІшники не зупиняли і навіть тикали палець угору. Перед дорогоюпопили кави, сходили по нужді, перед темним часом доби примотали докорми Перемоги червоний ліхтарик і рушили потихеньку. Їзда черезХарків здавалася нескінченним пеклом. Купа світлофорів та водіїбаклани, ну це в іншому скрізь так. При виїзді з Харковазаправляємось та обговорюємо швидкісний режим. Зрушили. Знову лайкина посту, що обганяють, зупиняються, сигналять, моргають аварійкоюі т.Д. Ось ми й на трасі. 3-я передача, приблизно 4000 оборотів, ішвидкість близько 80 км/год. Педалім поки що дозволяє дорога. Інодізупиняємося попити каву і міняємось місцями, бо в Перемозіпрохолодно. Ті, хто сидить у Перемозі – насолоджуються гарнимвидовищем – полум'ям, що вилітає з глушника моєї машини. Ажзаздрість бере, цього не бачив навіть я. Доїхали до місця ДТП, стоїть військовий УРАЛ, один військовий КамАЗ лежить на боці, другий валяється на даху, і трохи далі стоїть БТР Проїхали Допункту призначення 70 км Починається морок, що переходить у дощ всемиттєво замерзає, ожеледиця.Зупинилися, спробували помазати наперемозі скло антидощем.Допомагало воно не сильно, скло все однообмерзало.У результаті, забігаючи наперед, скажу, що вже в пунктіпризначення спілкувалися, і хлопці з Перемоги бачили перед собоютільки червону, і коли вона починала яскравіше світиться вонирозуміли що треба пригальмовувати.Перед другим Дніпропетровськимпостом гальмували щоб почистити скло від льоду, щоб не палити те, що у Перемоги не працюють двірники. Як виявилося не дарма. На постугальмували. Причина та сама переконається в безпеці руху і в тому, що Перемога позначена на дорозі. Струм цього разу ще попросивпосвідчення водія пред'явити. Все, в дорогу. Залишалося зовсімнебагато, але через ці мідні труби необхідно було пройти. Тягнеться20-30 км/год. Начебто нічого цікавого не відбувається. Доїжджаємодо Підгороднього. Зупиняємось почистити шибки, бо попереду піст.Рідні краї і звичайно нас гальмують, як я підозрюю люди знетрадиційною орієнтацією. Починаються дурні питання на кшталт: "такуночі їздити не можна! " "а навіщо вона вам? ", "чому незаводиться? ", "самі звідки? ", "ближче машини не знайшлося? " і т.Д.Люди алкогольного вигляду з автоматами, під тьмяним світломрозряджених ліхтариків скачуть навколо машин, намагаються щосьрозглянути, влаштували незрозумілий шмон салону, багажника тапідкапотки, почали розповідати про важке життя тощо. Влаштувалиперевірку документів, аргументуючи, що ми підозрілі.Коротко мій зними діалог закінчився жіночою фразою "ой все", ми сіли в машини ірушили. Соррі за оффтоп, але Дніпропетровськом я розчарований, починаючи від доріг закінчуючи цим гребаним постом. Спостерігаючиза тим, як працюють Харківські пости, які гальмують реальнопідозрілі машини, і як працюють наші, які тільки й можуть дідусівна жигулях гальмувати… . Повернемося до наших баранів. Уже їдемомістом. Дощ посилюється, мороз міцнішає. Їдемо склом. Швидкість10-15 км/год. Розумієш що якщо хтось тупає, то навіть з такоїшвидкості зупинити Жигуля з Перемогою на хвості — нереально. Допункту призначення залишаються лічені метри. Іду вже на повномупрошліфоні, абсолютно все в льоду. І ось показали ворота гаража.Припаркувалися. Полегшення. Розвантажилися, доїли залишки їжі, заштовхали Перемогу в гараж, пофоткалися і роз'їхалися подомівках.
> На все про все пішли майже добу… Майже добу за кермом))))