АТЛ-трофі-09. Другий етап: Овруч-Глинне

Попередня частина: https://megadriver.org…rnal/4062246863888302923/
Продовження:

Другий етап від Овруча через 180 км має закінчитися в селіГлиняному.12 годин і 10 точок.Рух майже лінійний.
На старт входить вже порідшала група учасників. Деякі нерозраховували їхати тиждень і заявилися тільки для проби сил.. Восновному, втрати у квадроциклістів.В ТР2, де ми зі Скулбусомвиступаємо, втрачено тільки Ренглер мого напарника по команді - унього поломка кермового. У тому числі й ми зі Славою.

Старт згідно з зайнятими напередодні місцями, ми йдемо 10. Янамагаюся придушити адреналіновий приплив і поки просто асфальтостаточно вирішити:їхати в кар'єр чи ні.Швиденько ми наздоганяємоекіпаж, що стартував попереду, потім ще, і ще ТР-другогоучасника.Нерви танцюють, влаштовуємо ралі на дорозі (і це з нашимигальмами! ). Так не піде – палю педаль і йду у відрив. По рації чуюпереможця попереднього етапу у Тр2 та колегу за командою СанюТихохода:він підходить до першої точки, але ще її не знайшов.Розрив за часом старту між нами 10 хвилин. Летимо на крапку, бачунечисленні сліди, в основному квадри, які стартували попереду всіх.Чую по радіозв'язку, що екіпаж Тр3 Рафік на БегемоТР вжеспускається в гранітний кар'єр ... І тут на нас з кущів вистрибуєБегемоТР. І ще гурт квадрів. Це несподівано! Як це ми їхназдогнали? І якого біса ми опинилися біля кар'єру? Я ж ще невирішив, лізти на каміння чи ні… Слава десантується, на шляхунамагаючись дізнатися у квадроциклістів, чи не бачили вони нашоїточки. Але розмова людини із квадрациклістом може відбуватися лишев тому випадку, якщо це захоче квадроцикліст. В іншому - ні фіга, не докричатися. Слава повідомляє мені, що бачить сповзає Рафіка, ісудячи з усього заїзд до нашої точки теж там. Я починаю спуск укар'єр і дуже швидко помічаю, наскільки підступний ґрунт – чистаглина з деякою кількістю великої фракції гранітного відсіву. Славкопихкає в рацію, що нашої точки «Тут немає! », а Гармін уперто пише, що до неї 50 метрів. Поспішаю і я, не пройшовши 100 кроків, знаходжу чудово розташовану точку номер 2:край кар'єру, великівалуни – краса! Наважуюсь на штурм точки сам, поки штурман біжитьдо мене. Мені пощастило:довга база і гарна артикуляція підвіскидозволила пролізти прямо на точку і отримати таке ось фото:Навиході, мало не потрапивши в розкопане мною глиняне озерце, вискакую під поглядами колег – їм тепер після мене не солодкодоведеться.Повертаємося в пошуках точки 3. За Гарміном ті ж 50-100метрів, ось тільки загадка:вниз чи вгору? Стикаємося з такимнавігаційним завданням уперше:куди? Вгору? А навіщо два екіпажі звеличезною швидкістю мчать вниз серпантином? А ще два ломлятьсявгору. І чому це Тихохід їде нам на зустріч? За якою точкою? Задругий? ! Нічого не розумію. І тут бачимо наших колег по команді наквадрах. Вони спускаються згори. Неймовірно, наздогнати квадро натретій точці при тому, що вони пішли на 30-45 хвилин раніше за нас! Щось дивне відбувається, але ми летимо вгору вузькою мальовничоюдоріжкою, на якій тільки зупинившись на краю кар'єру, можнапропустити квадроцикли, які як горох котяться зверху. Точка три –верхня точка гранітного терикону – ніколи таких не бачив. Говорять, що там красиво. Але нам не до краси, фото взяття крапки і вниз.Ідемо на наступну точку, стоп! А де ж перша? І взагалі, чомусьогодні так багато несподіваних зустрічей… Виявляється, вчоравидаляючи точки минулого дня, я помилково вилучив у своєму Гармініточку 1. Добре, що у нас другий Гармін. Той, хто її розкривав, добре попрацював на лісоповалі, і ми тепер сказавши йому «дякую», йде вперед до четвертої. Дорогою влаштовуємо наздоганяння з щедвома екіпажами Тр2. Четверта точка ховається у лісі. Пірнаємо вліс і розуміємо, що тут йшли квадроцикли! Найнебезпечніша помилка! Дерева дуже близько, товщина стволів сантиметрів по тридцять – такебампером не нагнеш. Мокрий м'який лісовий ґрунт. А ще струмок тасправжній тріал при заїзді на крапку. Взяли. Виїзд видається щевеселішим, але… тут ми помічаємо іншу траєкторію, якою заходили всінормальні екіпажі до нас на крапку від дороги. Так, ми лівих шляхівне шукаємо! Іноходці, блін. У густому лісі Гармін втрачаєсупутники, крутить картинкою і ми на слух і слідами заходимо нанаступну точку буквально за п'ятсот метрів від попередньої. Крутийспуск між височезних сосен, Слава на точці, і щось йому неподобається:- А якого кольору наші точки? - Сині .
— А тут червона.— Це Тр3. Відбій.

Прикро, майже взяли. Але є лісова лісовозна колія в потрібному длянас напрямку, і ми йдемо по ній. Починаємо забираємось на кряж.Пилимо дерева, що впали, коли не вдається розтягнути їх лободою, повільно продавлюємо тіло Скулбуса в щільні чагарники. Швидкістьмінімальна:на першій зниженій на неодружених оборотах – у траві, якою заросла колія, величезні брили червоного граніту, які можутьрозколоти редуктор мосту. У рації ось уже півгодини тиша, нікого незустрічаємо, але при цьому йдемо точно на точку. На зустрічвиповзає одеська Чупокабра (тР3) – вони здивовані тим, що зустрілинас, а ми, своєю чергою, їх. Короткий обмін привітаннями тадорожньою інформацією, роз'їхалися… Ще приблизно 18 км і півгодиними доповзали на свою п'яту точку. Вийшли назустріч усім.
Шоста точка – стара занедбана ракетна база. Наша точка на самомугребені ракетного ангару. Залітаю ходом майже нагору, але пісоксповзає вниз, лобода. Задля економії часу вирішили спускатися безлободи. Ох, і андреналіновий спуск буде:не бачу ні дуля, крім неба, а треба влаштувати слалом між сосен. Слава по рації внизу коригуєположення коліс. Перша знижена, ліву ногу змушую відпуститизчеплення і… Слава кричить у рацію:«Правіше! ». В останній моментсмикаю кермо вправо, ніс опускається з гірки, починаємо спуск іпрямо переді мною товстезна сосна. Ривок керма ліворуч, газ упідлогу, і Скулбус відштовхується переднім колесом від кореневищасосни, шарудить заднім об ствол сосни, що раптово вистрибнула...Фух! З'їхав. Славко усміхається і винно каже:— Переплутав! Ідемодалі. За часом все дуже добре:шість точок чотири години, тобто взапасі дві години, як мінімум. Розслабилися, мабуть. А може, природа красива. І драйв обладнаний піщаними доріжками серед сосені беріз. Оживлене радіо повідомляє про втрати та поломки. Квадригріються, пробивають колеса… Саня Тихохід просить допомоги ізсьомої точки. У нього проблема із задньою лободою, а без неї ніяк.Кажу, що якраз іду на сьому.
Пролітаємо дуже гарний брід:ліворуч озеро Старий праворуч бурхливарічка. Довжина метрів 15, глибина метр із кепкою. Але тут їхаливсі:і туристи, і техніки, і судді, і деякі глядачі… Так, вже…
Ідемо, користуючись ідеальним треком. Крапка праворуч приблизно800-900 метрів, але жодного проїзду в бік точки. Наш трек веде насдалі від крапки, але є надія, що обігнувши болото, ми вийдемо якразна неї. Все більш тонкими, до крапки знову 800 метрів. Далі гірше -вода і немає надійних якорів. Схоже, наш план є помилкою.Виповзаємо по своїй колії назад, чортихаючись на радіозв'язок, щозник, останнє, що ми чули, що Саня Тихохід благополучно залишив 7-уточку, так нас і не дочекавшись. Намагання уточнити у нього місцевходу-виходу нічого не дали. Втративши приблизно сумарно півторигодини на пошуки цієї сьомої точки ми таки знаходимо її. Злістьдодає нам прохідності, заходимо на крапку без лободи, ґрунт такийсамий, як і на тій стороні болота, де схоже на нас, ніхто більше небув. І якби ми наполегливо пішли на неї, хто знає, скільки часу наце пішло б. Поруч бореться Остап з Піратом. Вони Тр3, і їх точкадалі за наші метри на 100 у глиб болота.

Благополучно залишивши злощасну сьому навіть не розмотавшилободи, намагаємось надолужити втрачене. Що було на цій точці, краще подивитися на фото, а я прокоментую Спуск із щебеневогонасипу, півметра води, потім метр, і на дні стволи дерев, що впали.Їх якраз під водою і на фото не видно. І так до самої точки. Всі ТРсходять тут з дороги, потім гамірно вистрибують назад, хто сам, хтоз буксиром. Але ширина дороги не дозволяє проїхати двомпозашляховикам. Тобто. Метри зо три, не більше. Від драйверапотрібно досить холоднокровності і успіх забезпечений. На полі дії70-ка, що розбортувалася,

затятий ГАЗ-69, скажений харківський ЕфДжей,

наші колеги на 70-ці Наутілус З Доктором Їжачком.
Тільки не втопивши Славкін Sony Alfa, 8-у точку ми взяли без втрат.Але попітніти довелося. І поплавати.

Знімаємо темп, летимо на дев'яту. По дорозі то там, то тамзустрічаємо дітей, які стоять біля дороги. Просто у лісі. Нічого нерозуміємо. Виявляється, це вони на промислі. Збирають чорницю. Атепер чекають на машину, щоб забрала їхній урожай. Запитуємо, скільки платять:
— 7 гривень за кг. (приблизно 1$, за день діти збирають:7-10 кгдівчинки, 10-12 хлопчиків)
— Важко?
— Ні. Їздили б щодня, але немає транспорту.
На чому возять дітей, ви бачите самі

Прильотам на 9-у, часу з невеликим запасом має вистачити і на 9-му, і на 10-му. До точки метрів 100 відверто розбитого болота. Коліямісцями глибиною до метра, топке липке торфовище з корінням дерев.Газ до відмови, грудки бруду, мене кидає з боку в бік, але Скулбусзавмирає за метр від крапки. Чудово! Хто сказав, що турбіна в трофіце погано? !
Штурман Слава задоволений:влетіли не гаючи часу на лободу:Назворотному шляху тихенько повзу на лободі, злегка допомагаючиколесами. Рух зупиняється, хоч туди ми тут пролетіли без проблем.Лунає гучний «Пук» і за ним веселе «Пшшшшшшшшш...». Досліджуємопроблему. Виявляється, товстий ствол, що ховався під шаром жижі, уперся в диск і зрізав вентиль. Бензопила в справу, колодарозпилюється, шлях вільний… Відповзаємо метрів 50 убік, благо єтайрлок і нам не треба було міняти колесо в колії.
Балансуючи на Хай Джеку міняємо колесо. До нас звертаєтьсяодноклубник Леха Критик на ТЛС80 із проханням підстрахувати навиході з крапки. Ок. Закінчуємо перебувати, витягуємо Критика.Схоже, що часу на 10 останню на сьогодні точку в нас немає. Ашкода. Витягуємо 80-ку і дізнаємося, що сидить ще один наш товариш, відчайдушний Мікрик з Банкіром, які на важкій і довжиною Наварізалізли в саме не можу, намагаючись взяти крапку в обхід Критика, що сидів. Критик намагається нас підмінити, але розуміючи, що мисьогодні без однієї, починаємо лебедити Навару. А вона ні як! Чіпляюсь передом до дерева на якір, ставлю ззаду блок, та … ніяк! Ні на сантиметр! У хід йде бензопила, а поряд у таку ж позицію стаєще один джип. Тягнемо в дві лободи через блоки, у Навари, схоже, міцна рама. Час тане, до фінішу близько 30 км, з нашою середньоюшвидкістю лісовими дорогами близько 30 км/год — це година руху. А внас залишається 45 хвилин. Будемо гнати. Порада штурманівнамагається щось вигадати, здається, ставлять хай-джек під морду, ая ж не спускаю очей з годинника. Прилітає рій квадриків, намагаються об'їхати, відчайдушно димлячи трубою прилітає Остап, йому об'їхати не вдається, і він чекає, вантажівкою з дітьми, щовже півгодини стоїть. Все, дедлайн пройдено:за 30 хвилин нам непройти 30 км до фінішу. Ми втрачаємо цей день. А Навара статутопиратися виповзає з колії.

Розуміючи, що шансів немає, все одно кидаюся слідом за Остапом ігрупою квадриків. Зовсім не до речі, дорога стає сухою тазапорошеною. У цьому пилюці не те що квадриків, я Остапа на йогоГіперУАЗі не бачу. Особливо коли він раптом виникає за пару метрівперед бампером Скулбуса і махає «Проїжджай! » 26 хвилин і 30 км. Чине реально. Але надія живе. Попереду заважають квадрики, я готовийїхати швидше, вони ж не можуть мені поступитися дорогою. Хоча вонистартували ще раніше і їхній дедлайн уже пройшов. 24 хвилини та 28км. Повільно. Дуже. В одному місці дорога розходиться в два рукави, квадрики в лівий, я в правий. Повний газ, спробуємо випередити і вповороті нас викидає з колії прямо на дерево. В останній момент япримудряюся кинути Скулбус ліворуч і замість центру дерево б'є управий ікл бампера. Скулбус відлітає убік і майже зупиняється. Мицілі, машина теж, їдемо далі! (чоловіки, які їхали після нас, бачили це дерево і подумали, що хтось там розбив таки машину). Аквадриків ми таки обігнали. Я ввімкнув для них задню люстру, вонивлаштувалися в моєму пиловому шлейфі, летимо. 20 хвилин до нашогофінішу, та 25 км. Ми, як і раніше, не скорочуємо час. Нашашвидкість має бути близько 75 км/год.
Ми мимося скільки можемо і без будь-якого задоволення. Добре, хочнікого попереду і грязьові ділянки закінчилися. Як демони мчатиквадроциклісти, ми набираємо хід. На виході із села йду під 100. Ау мене тиск у Боггерах від сили одиниця! Одна надія на тайрлоки.Бруківка закінчується, знову пісок. 15 хвилин та 21 км. Ніяк невдається наздогнати. На піщаній дорозі колеса добре чіпляються, кермо нарешті рулить, і я не скидаючи швидкість шпару. Квадриківуже не видно. У гонці схоже ми самі. І час. Дорога прямо в селоГлинне, знову бруківка, 10 хвилин і 12 км. Це вже краще! Алерозігнатися більше 80-ти не дозволяє бруківка:вона горбата, праворуч-ліворуч піщана узбіччя і по ній їдуть місцеві недоприводи.А ми гарцюємо по центру, по самому горбу, де найбільші дельфіни, несподівані сходи, підступні вибоїни. Втомлені аморти скорозакиплять, але ми летимо на фініш. Останній поворот управо, вжебачу синій фінішний стулок, а на годиннику одна хвилина понадліміт. Сподіваючись на диво, не скидаючи газ входжу в поворот, Скулбус по траві починає йти юзом і наша траєкторія самеперетинається з міліцейським УАЗіком, який у фінішу влаштувавсяподивитися. Синя фігура сахається убік, за кермом воронкапіднімають козирок кашкета, скляний погляд на нас, а ми в легкомуковзанні під скидання газу проходимо за 20 сантиметрів і влітаємо уфінішний площину.

< br> Диво не трапилося. 2 хвилини понад ліміт.

Продовження…Запчасти на фото:BB0557
"
Продовження…Запчасти на фото:BB0557