АТЛ-трофі-09. Третій етап: Глинне - Зарічне.

Початок: https://megadriver.org …rnal/4062246863888306486/
Продовження:

<
Вечір після фінішу Коли остаточно стало зрозуміло, що всі зусиллящодо взяття 9 точок цього дня не зараховані, захотілося одного —викупатися.

Що було тут же виконано — табір стояв на березі маленької річечкиСтвіги… А заразом, силами нашої команди тих підтримки буловлаштовано мийку Скулбусу… А також шиномонтаж пошкодженомуколесу…
коли чисті та голодні ми під вечірній шум бівуаку, зібралися застолом, на столі на тебе чекає тарілка з гарячою ароматною польовоюїжею, а руці випадково виявилася банка пива, я зрозумів простуістину:не все зводитись до місця, яке ти займеш у турнірнійтаблиці.
------------------------------------------- ---------------

На старт третього етапу ми виходили на справному Скулбусі, втома щевдавалося компенсувати хорошим сном, було кілька сухих речей, вяких набагато легше починати день, взагалі, все в порядку.екіпажів. Три екіпажі нашої групи вже вибули.

Старт. Пішли квадроциклісти, пішов ТР3, ми йдемо перед самим ТР1 таще численним Туризмом. Початок як і вчора:смужка асфальту раптовоперетворюється на бруківку, яку як кажуть місцеві, клали щеполонені німці. Ранок, свіжий вітер у вікно, попереду 12 годинборотьби, близько 200 км по треку, поромна переправа та торфніболота.
Перевага Скулбуса у швидкості на трасі дозволила наблизитися долідера нашої категорії. Ось ми стоїмо у черзі на пором:Требасказати, що на відміну від місцевих жителів, ми були попередженіпро поромну переправу, а вони про наше наближення дізнавалисяраптово. І реагували настільки доброзичливо, що навіть ордиквадрациклістів, що проносяться через села на повній швидкості, ібедлам, що після них залишався, викликав у місцевих лишеспівчуття: "а шо ж вони як скажені! I не поздоровкалися…"<

І ось на поромі, на який входило всього по чотири машини, ми малиможливість перекурити і озирнутися на красу навколо.

А потім шалена гонка по грунтовці, через заливний луг, дорогався в трамплінах і різких поворотах, проїзд на межі перевороту, взагалі, ралі-рейд бував у нас не раз того дня. Ось тут якразлегені машини і з хорошими газовими аммортами йшли у відрив.Потімбула точка-родзинка:це коли на Гарміні її бачиш, а всі спробизнайти під'їзд до неї закінчуються невдачею. І хоч до неї якихось800-900 метрів, але ти розумієш, що пройти їх можна тільки якщо цядорога єдина. І всі екіпажі нашої категорії пробиваючи знову тазнову нові траєкторії повертали назад. Напевно півтори години мивитратили на кілька невірних заходів на точку. Були на торфовихрозробках. Жаль фотографій не робили, треба сказати фантастичнийпейзаж. І ґрунт теж фантастичний. І сліди від промислової технікитакож вражають. Уявіть поле розміром з кілька футбольних, на ньомубархани соковито-коричневого кольору, жодне дерево чи іншийпредмет, доріжка рівна, але слідами гіпершироких покришок і ми, муха на краю тарілки…

Три рази ми поверталися до воріт торфорозробників, поки вони проїздтаки перегородили ланцюгом, а ми тут зустріли нашихквадрациклістів. Вони мають деякі технічні труднощі:перегріваються, забиті радіатори, не перемикаються варіатори, легкі травми.Ділимося з колегами водою, а вони нам дають наведення як можназайти на точку. Які йшли до своєї точки з "неправильного" берега, аз іншого боку наших суперників ТР2. Чесно скажу, якби неквадроциклісти, була величезна ймовірність того, що ми пішли бдалі. Навіть більше скажу, після вчорашнього облома, десь до цьогомоменту гонки почав губитися запал і ми вже подумували, як добребуло б сьогодні фінішувати раніше.

Але взята непроста крапка додає мотивації і ми летимо далі.Дорога через ліс не віщувала нічого особливого:калюжі глибші, коліяширша, видно сліди боротьби інших екіпажів. Нарешті проходимо повзбазу лісоготовників, це вони накопали такі дороги лісом. Дивуємося, яким чином тут проходить ТР1, якщо навіть нам доводиться шкрябатичеревом по колії. І раптом ми вилітаємо на відкритий простір. Лісскінчився, отже попереду болото. Не встигнувши як слід стравитися, підбурювані оргом і присутністю відеоператора ми влітаємо нагалявину, яка виявляється живим торфовищем і куди я взагалі незбирався заїжджати. 80-ка моментально лягла на черево, м'яканиткова поверхня торфовища розступилася та ми почали повільнорухатися вниз у кожній спробі поїхати. Попереду за взяття точкиборолися два екіпажі:Саня Тихохід на 70-ці та хлопці з Донецька на73 Крузері. Я пішов подивитися і виявив, що при ходьбі нога санчатазнаходить опору, а потім легко провалюється сантиметрів натридцять. І якщо продовжувати тиснути, то легко йде ще глибше.Ідивлячись, як легше машини безпорадно крутять колесами я зрозумів, що тут ми надовго. Одне тішило:в радіусі 100-150 метрів було доситьбагато якорів. Але як тільки ми починали лебідитися, черговий якір, хитнувши острівець поверхні навколо себе радіусом метрів 8-10, легко висмикувався. Виявилося, що лебідитися набагато ефективнішеза повалені сосни. Потрібно лише зафіксувати її верхівку. Таквзагалі на крапку ми і заповзли:лебідка, спущені в нуль Богера, сенд-треки і штурман як головний якорь. А від з точки треба булойти під кутом щоб не орати зайве поле. І тут на якір стала щойновибралася 73-я Тойота. Якби не хлопці та їхня жертва близькопівгодини свого часу, ми там напевно могли й заночувати. По-перше, на виході вже не було якорів.
По-друге, доводилося перетинати траєкторії екіпажів, що вжевиходили, а це якраз найпроблемніше — коли на новій ділянці Скулбуспросто лежить на череві, а коли шлях іде через чиюсь колію, то тутуже ми вдвічі глибше закопуємося .
І по-третє, просто замахалися. Ходити, та й то важко. А тутпідкладаєш сендтрек, а знайти його не можеш. А потім ще й витягнути— торф'яні волокна щільно обвивають відносно легкий сендтрек і вінстає непідйомним. А на останньому відрізку упираюся колесом укоріння якогось чагарника і 73 повзе до мене, а я не на сантиметр.Ми вже й рубали ці коріння, і пилили. Взагалі, коли вибралисяпотиснули мужикам руки, і почали хитати колеса. А штурман Слава їхзнатно здув:Ось він "повний нуль":

Запчастини на фото:BB0557
> А ось так виглядало поле бою після нашого виходу. Щоправда, нічого особливого?