Ми виїхали двома машинами:Скулбус і втомлена 70-ка Валері та Олегаз Вишгорода Десь попереду пішов екіпаж Бурахович-Єршов, ще ранішепішли Остап-Пірат на своєму кабріолеті "більшовик Сулейманов", покотили й інші екіпажі... До Києва щось близько 400 км, йдемоповолі, 50-60 км/год. У 70-ки виє міст і розвалився шкворневийпідшипник, через що вона нагадує кособоку хатинку, що вульгарновіляє задом. І немає музики.Замість неї радіостанція.Мужикибазікають, періодично перевіряючи мою реакцію.Я один і можузаснути. Десь прориваються переговори Нау з Їжачком, потім ще хтосьпроривається крізь перешкоди. Це Остап з Піратом комусь посилаютьпривіти. Недокачані Боггера нещадно ловлять хвилю на асфальті, азартно кидаючи мене на зустрічних. Зустрічні, не чекаючи такогожарту, сахаються убік, іноді встигають посигналити. Ще гірше зтими, хто обганяє мене. Вони, напевно, переконані, що за кермомнетверезий. Треба б накачати до трьох атмосфер, але на черговійзупинці знову забуваю… Натомість рух зі швидкістю 50-60 км/год маєсвої переваги:мені нікого не треба обганяти. Наші джипи дляобганяючих представляли вельми дивне видовище:чи то машина, чи товіз їде попереду, але більше це нагадує сарай. Такий замшелийсарай, покритий коростою, з наваленим зверху сухим хмизом, збрудно-бурими, а, точніше, болотно-зеленими стінами. І тільки якщопридивляться до нього ближче, зможуть зрозуміти, що це багатоповнопривідний організм, що побачив, у невластивому йомусередовищі…
Десь у Рівному до мене причепився якийсь ідіот на мощі. Їде за метрвід заднього бампера, вимкнув світло і не відстає. Я намагаюсявисвітлити його задньою люстрою, але марно. Тоді прошу першийекіпаж пропустити мене в перед, а вони подивляться хто там такийнахабний... Іду з прискоренням уперед, а він за мною. У рацію чуюрегіт. Виявляється, це наш Дімка, який доставляв нам запчастини, тепер проривається на мотоциклі без документів до Києва. А вРівному його зачепили даішники, ось він і чекав, до когоприклеїться. Посміялися, домовилися про умовні знаки та вивелихлопця через рівненські засідки на волю відкритої траси. Короткийпомах руки і мотоцикліст ракетою зникає в темряві... А мизупиняємося майже на кожному острівці АЗС, що світиться, щобдозаправити кофеїном свої збіднілі внутрішні резерви. Залізиадреналінової секреції у нас спустошені надовго. На одній іззаправок нас наздоганяють Бурахович-Єршов. Виходить, ми їхобігнали, зрізавши короткою дорогою на об'їзді закритої ділянки "варшавки". Це штурманський успіх Олега Шосса. Десь перед світанкому Житомирському лісі зупинилися:у 70-ки маленька текти радіатораосушила систему охолодження і хлопці стали мерзнути, а двигун, відповідно… У мене на щастя була 5-ти літрівка води, напоїлидвигун, пішли далі на зустріч світанку.
Близько 6-ї ранку, вже на в'їзді до Київ, я таки задрімав закермом і Валерка насилу ухилився від мого переднього бампера ...Бррр! Могли відзначити в'їзд до Києва маленьким БУМ.
Розпрощалися в районі окружній, я залишився наодинці зі Скулбусом ісон зняло як рукою. Швидко перемикаючи передачі та підрізаючиповільні ранкові маршрутки, я вирішив розпочати цей день зобмивання Скулбуса…
12.03.2010
P/S Ех, як нещодавно і давно це було
Коментарі2
Дуже хороший стиль викладу, до речі.
Спасибі. Років зо три як висить у недописаних. Але муза пішла, а факти вже стерлися. Вирішив зберегти хоча б цей шматочок пам'яті.