SCHULBUS на БОТАНІК-трофі 2009

У квітні минулого року ми зі Скулбусом та штурманом Олексієм, вінже Лісовик, взяли участь у БОТАНІК трофі-09. Організаторомце змагання є наш клуб — OFFROADMASTER, а безпосереднімиОРГами, чиїм збоченим розумом були розставлені крапки є паранайкращих поінт-мейкерів та трасо-райтерів СаняIronman4x4 Та Андрій Berl< /обидва представляютьORM-studio, місце, де зі мого Скулбуса постійно щось відрізалося ідодавалася.

Вони постаралися на славу:практично всі крапки були зі своїмизаковирками:то довга машина не лізе ніяк у бетонну справуводостоку, то короткобазник сідає в рів, повністю помістившись улунці, то єдиний заїзд до точки проходить через територіювійськового полігону, то …

Цього разу для всіх класів були обов'язкові для відвідування чотириточки, розставлені по різних краях площі, на якій проходилизмагання. Цими точками були близько 60-70 км (якщо не помиляюся), але загалом по периметру можна було набрати кілометрів під 250-300лише взяття цих зобов'язань. Порядок взяття довільний, форматзмагання 24-годин нон-стоп. Кожен вибирає свою тактику:хтось навітьзаїжджав до табору поспати, хтось і закусити встигав, ми ж ломилисядобу безперервно.
Ось тут непогане відео про ті змагання:<

Ось фото місць старту з висоти пташиного польоту, яке зробив нашодноклубник на мотодельтоплані:

Далі звіт, який був написаний за гарячими спогадамиБОТАНІК-ТРОФІ-2009
/b>
Ранок. Не спиться. Може час вставати? Тихо сповзаю з ліжка, дружиназ докором зітхає уві сні. Що робити…
Контрольна есемеска штурману, два термоси гарячих напоїв, забуваюпоснідати, ще раз перебираю речі, спускаюся у двір, тихенькозаводжу Скулбус, і луна бадьорого дизельного гуркоту від сусідніхбудинків говорить про те, що день починається добре... Непрогрітийдизель не дає тепла в салон, на вулиці свіжо, ловлю себе надумці:«А міг би ще спокійно спати в теплому ліжку…» Що робити…
Неспішно шпарю ранковими вулицями, сам не помічаю, як потрапляю вколону машин, що поспішають, на Південному мосту. Виконуюнезапланований танець «Боггера на асфальтовій колії», навколоутворюється порожній простір, а я нарешті зігрівся.Теж-таки…

Ех, добре, що старт о 12-00. Є час привітатись і поспілкуватися збагатьма старими та новими знайомими. Ідемо зі штурманомЛехою-Лішим удвох. Так би мовити, ТР3 в одиночному розряді. У насдостатня кількість такелажу, дві лебідки, хайджек, лопата, тринавігатори. І Скулбус. Прорвемося. На АТЛі було набагато менше.
Суєта передстартова, обклеювання рекламою, і поки штурманнамагається другий Гармін і Глобвей залити біля оргів, забиваюкрапки в Гармін ручками, починаємо планувати маршрут.
>
Старт. Ідемо Гарміном на 4-у обов'язкову. Ззаду помічаємо УАЗ ізяскравим каркасом безпеки. Робимо фінт, пропускаємо хлопців уперед- їм треба швидше. Не разу не виїхавши на асфальт, приходимо дочетвертої точки. Неподалік від неї відпочиває компанія. Зацікавленоспостерігають за нашими діями. Ех, якби вони знали, що туттворитиметься в найближчу добу…
Після 4-ої на 24-25-26. Швидко проходимо берегом та лісом, помічаємо у прибережних очеретах боротьбу мотоциклів із людиною.Так, це точки ТР2, а наші метрів 200 далі. Проскочили, повернулися, штурман пішов, я за ним. Ось і крапка. О! І ще одна! Біжу доСкулбуса і помічаю маленьку канавку розміром три чверті могоколеса. Кричу Лєсі:Мені потрібна глибина! , Леха квапливо натягуєзаброди, в цей час я хайджечною дошкою міряю глибину канавки -більше метра! Ех, де мої сенд-треки! Гаразд, розмотали лободу, проштовхуюсь через канавку, перед вийшов, а ось зад несподіванопровалився. Лебідь у справу, вийшли. Але тут же вязну в чудовомумокрому ґрунті. Ах, ну так! Я ж не здмухнувся! Штурман йде в промірглибини на крапку, а в цей час до нас підвалюватиме Патруль зВалерою Антибуксом. Чоловіки вирішили хитро втиснутись міждеревами, не проходячи нашу канавку і біля 25-ї точки вони будутьпершими. Нічого, ми поки що лебедимося ближче до неї. Грунтчудовий, лобода майже не рухає машину, а коли я заглиблююсь урозмір колеса взагалі зупиняється. Ставимо блок, запізно намагаюсяздутись. Дим клубами, мужики задіють вогнегасник, небезпека минула.Виявилося, вибухнув акумулятор. Пропоную евакуювати поки що я натвердому стою, а у відповідь:«Ми ще наступну брати будемо».Бійці!
І таки заливаючи воду в тріснулий аккум, з якого вона відразувиливається разом з електролітом примудряються завести двигун іпродовжити боротьбу. Ми підходимо до 25-ої, стає тепло. Колія післямого проходу глибиною в мої заброди, а до цього було води пощиколотку. Я з сумом помічаю, що у мене не працює заднє блокування.Компресор дзижчить, клапан пшикає, а блокування немає. Значить, недоля користуватися і передньою. На прощання Антибукс запитує:чи непотрібна нам допомога, може почекати нас? І це з підбитимакумулятором! Дякую, Валеро! Це класний приклад чесної боротьби! Бажаємо один одному удачі, і ми поперек колії від Патруля починаємойти на 26-ту. Лебідимося виключно через блок. Ох і довго виходить! Колеса практично не допомагають, через колію я штовхаю цілий острівбудь-якої болотної рослинності, а Скулбус мостами продовжуєпоглиблювати форватер. Я, в цей момент я дивлюся на Гармін і бачу, що швидше за все і 24-та десь на цій Малій Землі:коли мипроскочили, то практично порівнялися з нею. Продовжуємо виходити налободі, вивертаємо з коренем якийсь пень, що заважав Скулбусувільно розвернутися і під час чергового перезачеплення лободи явиявляю метрів за тридцять дерево, на якому бачу руді сліди. Так, це справді крапка! Ось тільки стоїть вона прямо біля води і якщо непорушувати правила, то можна лебідитися тільки за дерево на томуберезі. Льоха міряє глибину - тільки вплавь! Ось роки (це я проОргів)! По рації чую голоси, які кажуть, що до нас наближаютьсяорги. Вирішуємо витягнути Скулбус на відносно сухий шматок землі, далі газ у підлогу і якщо пощастить — долетимо до крапки, а якщо ні— тоді вплав на той берег чіпляти трос. Стрибок у Скулбуса вдавсяна славу:точка виявилася навіть ближчою ніж треба. Кількість людей.Знайомих та не дуже. Відразу скажу:відчувати себе на арені менініколи не подобається, а тут ще ми вже порядком підза...Сь. Але, нащастя, це був єдиний багатолюдний момент за змагання. Далі тількина одній обов'язковій точці ми зустріли ще один екіпаж, а рештазустрічей були на марші. Добре. Після успішного взяття триточковоїділянки я забуваю подивитися на карту і замість відходу на Північ, як планував, йдемо до Воронкова, де сидить 28-а точка.
>

Точка дуже гарна, я навіть сказав би елегантна:вода, луг, самотнєдерево, ще одне самотнє дерево, і дуже вузький гребінь, і зновувода, точніше болотце. І на одному з цих одиноких дерев крапка. Апротиснутися треба повз інше самотнє дерево. І все. Якщо заходити звеликої води — там метрів зо два біля самого берега, а якщозаходити з болотця, то моя передня звиска просто упреться вземляний гребінь. Але судячи з слідів, хтось на мадах ужепротискався і навіть трохи обдер кору на дереві правою стороною, аліве колесо було майже в повітрі. У мене так не вийде:праве буде надереві, а ліве в болоті, що при висоті гребеня півтора метрарівносильно перекиду на бік. Однак завдяки довгій базі я можуспробувати виштовхнути передній міст на гребінь, а потім, якщопощастить не зірватися з крутого берега в річку, спробуватирозвернути ніс і витягти зад на гребінь саме біля першого дерева.Якщо не пощастить, то є три варіанти:мережа на черево, лягти на бікабо полетіти в річку. Ну що ж, пробуємо. Виходить! Скулбус загрожуєна смужці суші шириною трохи більше відстані між колесами. Фіксуємоточку і той самий маневр, тільки заднім ходом. Все виходить! Умозку розливається гормон задоволення! Шпиляємо на наступну точку, забуваючи про північну ділянку. Шкода! Там було чотири наші точки.Обов'язкова перша, а поруч захоплююча 6-а для ТР2. Радію, що нам нетреба штурмувати бетонний жолоб. Ідемо далі. 22-а точка. Гармін понайкоротшій відстані виводить нас із звалища. Леха спускаєтьсявниз, довго мовчить потім з деяким офігієм каже знайшов, але незнаю чи добре це. Крапка дуже йому не сподобалася. Завдяки місцевимвідпочиваючим знаходимо пристойний під'їзд з іншого боку. Крапкаефектна. Над урвищем дерево, перед деревом як спеціально насипанакупа піску. Враховуючи ухил, ґрунт, відсутність блокувань та недуже міцне дерево з точкою вирішили страхуватися задньою лободоючерез подвійний блок. Добре дерев повно. Але на розміщенняподвійного блоку йде дуже багато часу і майже весь такелаж. Темніє.Майже в сутінках фіксуємо взяття крапки. І вже насилу вибираємосьміж сосен назад. На південь, щоб уночі вийти на далекий рубіж…
Стемніло. Ввімкнули весь світ. Ось шкода, три години, витраченінапередодні на супердалекі прожектори, а результат – вони несвітять. Прибули. У темряві орієнтуватись важко, а шукати крапку щеважче. Світла ручних ліхтарів мало, налобники взагалі недопомагають. Знаходимо точку ТР2, а на другому березі озера.Знайшли:точка на дереві, що лежить, дерево у воді, глибинаметр-метр двадцять. Поруч горить ствол великого дерева, за якелебідиться. В'їзд розритий, ми тут, звичайно, не перші. Пірнаюкапотом у воду, викладаю через вікно, фото, браму назад, а в кабініпо коліно води.
Не чекав! Коли виходили прилетіли три квадра:Прадо, Бос та Сергій.Залишаємося підсвітити мужикам крапку, п'ємо чай, обмінюємосявраженнями. Роз'їжджаємося.
Виходимо на 14-ту. Потрапляємо на шлагбаум із солдатиком.
А у військовій частині шухер підняли:якісь дивні особистості з усіхбоків намагаються проникнути на військовий об'єкт (на якому давновсе сп…но), світять фарами, перемовляються по рації, коротшеантиНАТО почалося.Ми цього не знали, і коли під'їхали до закритогошлагбауму підходить вартовий:
— куди?
— А проїхати можна?
— А перепустка є?
— Ні…
— Зачекайте, зараз запитаю…
Виходить офіцер, не поспішаючи:
— Перепустка є?
— Ні.
А куди вам треба?
— Прямо.
— Куди, на полігон? — Не знаємо. Нас сюди навігація привела. - Ну, ми можемо пропустити, але можете не виїхати. Там ваші з того бокувже стоять, виїхати не можуть. — Ясно. Тоді До побачення!

Тільки тільки розвертатися починаємо, дві машини ДАІ, чоловікп'ять-шість даішників. Походить старший:— Майор Дидько! Хто витакі? Куди вам треба? Документи на машину, радіостанцію, …
Переписати номери, машину у бік… Які змагання? Хто проводить? Якяк? Хто старший? Де ваші документи, що ви берете участь узмаганнях? br/>
Леха-штурман:- Не знаємо. Ми маємо координати, ми туди й їдемо.Якщо у вас є ЖеПеЕС, можете перевірити…
Ця відповідь їм здалася дивною. Всі теж питання спочатку. Починаємошукати об'їзд, і ось серед піщаних барханів бачимо чудовукартину:на тлі зоряного неба до нас з-за пагорбів наближаєтьсяколона техніки. І всіх включені люстри, видовище як у фантастичномуфільмі сімдесятих «Туманність Андромеди». Ну, наче зоряні війни! Десантуються штурмани, схожість із науковою фантастикою доповнюютьпронизливі промені налобників і піщаний пил, піднятий колесамиприбульців.
Баркас поспішає і як досвідчений боєць, закурюючи, неквапомоглядається на всі боки:«Гарно! ». Обмінюємося новинами, періодичночую свого штурмана по рації:«Я на ній стою! … А її немає! .. Ну, осьпрямо тут… Її ні… Що робитимемо? ! …» Повертається з ліхтарем, щосів, бере другий, іде в пітьму. Баркас теж поїхав. Залишаюся один.Холодіє. Зірки, темне небо та багато зірок. Все-таки в нічномутрофі є своя краса. Радісний крик радійки:«Знайшов! Їдь! » Їду завказівками штурмана і практично відразу знаходжу його. Вузькийперешийок, великі ями, сосонки і ми маємо мету. Крапка проста, алекрасива. Особливу складність викликають гілки, крізь які требафотографуватись. Одна з двох наших точок, де ми не розмотувалилободу. Крім обов'язкових, природно.
Наступна 13-та. Небагато поголубивши в лісі, виходимо в районкрапки.Штурман, що вже адаптувався до темряви, з одним налобникомвіддаляється в темний ліс. Періодично коментує по рації своїпригоди, але мене не чує – видно, гучність прикручена. Час опівночі, точку знайдено. Знову слабкий ґрунт, до того ж добрячеперекопаний попередниками, велика колія, немає навіть, великийканал у напрямку на точку. Вибираємо свій невораний шматок болота, лебедимося вперед, фото, задній хід, стоп! Я заблукав. Не можузрозуміти між якими деревами в'їжджав. Все заросло мохом, з деревзвисають якісь ліани, скрізь тіні та відблиски. Леха! Забери менезвідси! Льоха, що стоїть поряд у тіні, виправляє мою помилку, щетри рази лебедимося і ми виїхали. Північ. Втома. Крізь сосниз'явився жовтий бублик місяця. Вперше з моменту старту глушудвигун. Вуха глухнуть. Десь кричить птах:толі качка, толі ворона, вболоті, яке ми щойно підбадьорили починають скрипіти жаби.
Перекур закінчений, вперед на 3-ту обов'язкову. Вона поряд. Поручіз нами та поряд з цвинтарем. Химерно виглядають цвинтарні атрибутиу світлі люстри, мовчки тихо об'їжджаємо і помічаємо, що Гармінзавис. Декілька миттєвостей, але потім і другий Гармін пищить провтрату супутників. Клас! Навігація відновлюється, ми проїхаликрапку, розвертаємось у бік цвинтаря. Гарміни дружно пищать ігублять супутники. Ні дуля собі, містика! Робимо розворот біляцвинтаря, помічаємо недалеко світло ще однієї чи двох машин, але миповертаємося на вихідну, ще раз уздовж кладовищського паркану, знову втрата супутників, нарешті Леха каже:А вони там напевно наточку рубаються. Точно, адже це третя обов'язкова! Виходжу знавігаційного ступору, йдемо на 3-ю крапку, беремо, йдемо. Щоцікаво, більше основний Гармін із виносною антеною супутники невтрачав.
Далі перегін на 12-у точку. Блукаємо, виходимо не з того берега, повертаємося, новий захід, вихід на Дамбу, зустріч з Антоном і щедвома машинами, біля крапки бачимо світло колег, що борються:цезнову Баркас і Німець. Штурман пірнає у темряву, я залишаюся чекатина греблі. Світить місяць, холодний пронизливий вітер із водойми, зірки, зірки, зірки…
Обурений голос Льохи:«Я точку знайшов, тільки вона зламана! » Як? «Лежить у воді, а довкола тріски». Іду дивитися. Оце точка! Малотого, що до неї ще треба доїхати через частокіл уже не молодихсосен, так ще й крапка намальована на дереві, яке згризли бобри, лежить у струмку, а до нього метрів 8-9 піщаного спуску. Ні неспуску, а схилу:можна кататися без лиж. Вирішуємо все ж такиспробувати, якщо крізь сосни прорвемося. Прорвалися. Штурмансповільнився, рухи стали плавними, на мої питання реагує безентузіазму. Чехаємо ріпу:«Воно нам треба? »
Нада! Прикидаємо за яке дерево лебедиться, сповзаю носом до точки, фото на згадку. Тепер би виїхати звідси. Лебідь, корозахисник, блок, починаємо підйом.Скулбус швидко вириває офігільні нори підпередніми колесами, лобода стогне і не тягне, дивлюся бортованапруга:9 вольт на одному і 8, 5 на іншому акумуляторі. Мене зноситьправоруч на сосну. Перечіплюємося. У цей час на малому газузагоряється лампочка тиску олії. І рівень палива у баку майже нуль.Ого, ухильник! «Леха! Терміново відпусти мене! » Вирівнюю машину вструмку, лампа гасне. Невелика пауза для збирання думок у купу.Іншого виходу немає. Повторюємо маневр. Більше вдало, але наполовині підйому треба перечіпляти лободу. «Лєха! Тількишвидше! » Граю газом, не даю впасти тиску за рахунок обертів, сиджу в темряві, дивлюся на сосну праворуч і помічаю, що відкожного підкидання газу машина повзе вниз і вліво. А там ще крутішеспуск, та ще два пні ззаду – фіг потім відлебідишся! Ех, якбиблокування працювало! Болісно тягнеться час, Лехи не чую і не бачу, намагаюся ні про що не думати. Нарешті чую клацання шакла, лободавибирає слабину, поїхали. Даю газ від душі, машина нервовосмикається від зусиль коліс, лобода практично непомітно, але все жтаки тягне назад. Нескінченно повільно вибираємося нагору.Перемогли. Адреналін б'є по вухах, відчуваю почуття провини іподяки до Скулбуса.
Вибравшись на дамбу, йдемо на точку номер 11. Швидко доїхали, алеадреналіновий напад, що схилив, забирає з собою останні сили. Точкузнаходимо легко і офігуємо:просто з висоти 2-3-метрового берега уводі лежить колода, на ній номер і навколо чорна гладь води. "я незрозумів ідеї" - повторюю кілька разів. У світлі налобників жодногоіншого варіанта взяття не бачимо. Через час знаходимо з'їзд у воду, Леха неохоче вирушає вивчення дна. Трохи тупить, важко розуміючи, але показує мені рельєф дна. Все реально, але можна піти глибше, ніж хочеться. Вирішуємо зробити паузу. 3 години ночі. П'ємо каву згуараною, закушуємо печивом, у машині тепло і нікуди не хочетьсявиходити. А тим більше лізти у холодну чорну воду. А що робити? Розмотуємо пару корозащиток, чіпляємо шакли про всяк випадок у двохмісцях і я починаю протискуватися до точки. Не з першої спробиманевр удався. Навіть успішніше, ніж я думав. Але вже 4 ранку.Відпочинок скасовується, збираємо такелаж і вперед на 2-уобов'язкову. Втома і неуважність грають свою роль:при виході надамбу, я замість ліворуч йду праворуч, тим самим прирікаючи нас назайвий гак у фіг знає скільки км . Ах, якби повернули ліворуч, зітхав я, розглядаючи трек та карту в ОЗІку потім. Але в той моментми їхали з Глобвеєм, що вже знеструмився, не забивши відразу новиймаршрут у Гарміні…
Потому був довгий безглуздий (сам винен) перегін асфальтом черезЄрківці-Мазинки-Харківці-Поділля-Масковці-… У Масковцях Гарміннарешті показав потрібний напрямок на Пристроми, але проїхавшиблизько 10 км я в передсвітанковій тиші опинився на якійсь основі.Покрутившись у пошуках продовження треку, розвернувся назад ічортихаючись виявив, що Гармін не виправдовує мій маневр із самогопочатку – він вважав, що треба їхати прямо. На кілька хвилинвключений Глобвей МіоМап показав, що нам їхати через трасуКиїв-Харків. Я розлютився, і послухався його.
Штурман, який благополучно задрімав хвилин 100, поки я робив своюсправу, здивувався, що вже світло і поцікавився де ми?
Нарешті на Харківській трасі ми зробили піт-стоп на дозаправку тапідкачування коліс. Взяли близько 70 літрів соляри (нормально, так? ) і вразилися тиску в колесах:праве переднє та ліве заднє –близько 1 атм, а ліве переднє та праве заднє близько 2, 5. А я тодумаю, що мене так незвично водить трасою.
На шляху до другої обов'язкової пораділи щільною кількістю слідів, можна їхати без ЖПСа, але ми ж ТР3 їдемо Гарміном, томупримудрилися втиснутися у вузьку протипожежну просіку на виїзді зякої на верхньому багажнику утворилося вороняче гніздо зі зламаногосухостою, взяли 2-у і пішли на свою 10-ту. Знайшли легко, осьтільки штурман ірже:«А точку бобри з'їли! » Точно, на великомутовстому дереві лише залишки помаранчевої фарби та акуратнообпиляний бобрами стовбур. Ось це так! Але Леха, ми ж в ТР3, давай-но ще пошукаємо. Леха заходить у воду і сумно каже:«От сміхубуло б, якби так сфотографувалися». Крапка була біля самої води.Під'їхати проблем немає, а ось щоб дотягнутися довелося згадатийогу. Ну, все, йдемо назад. Дорогою проскочили пару поворотів і поХарківській же трасі домчали до Іванкова. Ось це гачок! Добре хочне до Борисполя заскочили! Ідемо на групу крапок. Беремо 15-ту, благо при світлі дня на орієнтування витрачається менше сил.
А далі облом. Не пам'ятаю номер крапки, здається 20-а, потім 17-а, за нею 21-а – всі легко дістаються, але ось зворотний вихідпроблема – лебідитися нема за що! А те, що лебідитися доведеться, сумнівів немає – попередній день не пройшов даремно.
Добре, є ще крапки йдемо далі:точка номер 30. Навіть якби у насбула бензопила, рвати гуму не хотілося б. Далі:32-а на шлюзі. Ах, винахідники! Точка відмінна, ось тільки підрита настільки, що вихідбез лободи та блокувань проблематичний.
Відчувається втома і досада:ех, якби з нами був другий екіпаж! Гаразд, вперед. Знаходимо під мостом напис "депа". Це що точка? А33-тя. Починаємо облизуватися та міряти глибину. Але штурманпідскальзовується на чомусь:виявляється під водою досить великікам'яні блоки. А вихід, знову ж таки, весь розквашений. Ачасу:11-30. Шість поспіль не взятих точок це занадто.
Приймаємо рішення йти на фініш.
Підсумок:16 точок, одна не залік.
Інші підсумки в процесі осмислення…