АТЛ-трофі-09. День старту. Бівуак Гостомель.

Власне, я навіть не знаю, що більше люблю:передчуття трофі, саметрофі, чи спогади про нього… У кожному етапі є свій смак.

>

Коли довго готуєшся, робиш непомітні сторонньому поглядупокращення, день за днем ​​чекаючи справжнього змагання, потімоголошується точна дата, ти приймаєш однозначне рішення братиучасть, останні спроби щось зробити ще, ніч останньої гайки, нервовий мандраж, знайомий усім, хто виїжджає з дому в далекудорогу, тільки посилений у багато разів кількістю речей, якіобов'язково (! ) потрібно взяти з собою і ...
Зустріч на місці збору (< i> напруга зростає), награно-розслаблене "привіт-Привіт-Здоров! ", заповнення папірців (нерви смикають ручку, написати пару рядків мука), обклеювання емблемами та рекламою ( блін! Так скільки ж їх цьогоразу! , техком (нервовий максимум досягнуто), і ... Бац! - нерви, якпрядив'яні канати у корабля, що відчалює, безсило падають у воду, вахтові матроси їх спішно намагаються втягнути, поки вони не сильнонамокли, а корабель уже пливе перші метри від причалу, ... Ось такі я раптом помічаю, що попустило! напруга підготовки спала, можнамахнути рукою на все, що не зробив, забув, пропустив, протикав, прогальмував… при підготовці, корабель вже відчалив…

Остаточно це розумієш у стартовому таборі… Десь позаду усі втраченіможливості при підготовці, тепер залишилося те небагато, що можназробити на місці. І всі не змовляючись починають перекладатитакелаж, безглуздо лізти під капот, підтягувати те, що ніколи непідтягують до цього — леєра-ветковідбійники, болти на запасці, місяцями джгути проводів, що бовтаються, деякі, навіть відтираютьбруд на торпедо, що спокійно дрімала з минулих...

І раптом хтось десь поруч каже:"— Ну! За зустріч! "

<

Цей умовний сигнал змушує всіх кинути до завтра всенайважливіше, чим вони щойно займалися, і миттєво відчути —корабель пливе, набирає ходу, і назад ніхто не хоче!

<

Продовження…