Маленьке сіре авто та домкрат

Як то раннім весняним, суботнім ранком їду на тренування пофутзалу. І впираюся в пробку (перетин Бориспільської таХарківського шосе у бік Ленінградки). Ранок, субота, пробка? абохтось «поцілувався».Вже на мосту, де споконвічно, Харківське передперехрестям на міст із трьох смуг переходить на дві, переходило рухв одну смугу. Не розглядав.Ах так, забув написати, язапізнювався))).Так ось.За кермом цього автотранспортного засобусидить дівчина в квадратних окулярах і мабуть розмірковує про щосьвисоке, але ніяк не про евакуацію чи допомогу, принаймні мені такВикорабкавшись з пробки, заїжджаю вперед цього аварійного засобу, зупиняюся. І відразу повернувшись з думок про піднесеного «наземлю» відповіла:— Колесо!
Колесо. Ну, звичайно, подумав я. Сталося колесо. Що ж може статися? Звичайно колесо.
— Що колесо? - Поспішаючи перепитую. - Щось з колесом.
Вже зрозуміліше ставало. І щоб не витрачати час на такеінтелектуальне спілкування, обходжу навколо машини і виявляюдірень, інакше назвати не можу, на правому передньому колесі.Дівчина вже стояла позаду мене.
— Запаска є?
— Є докатка.
Ухтиж Е! Та тут не все втрачено, якщо ми знаємо такі слова. Мабуть, початкове спілкування про колесо було помилкове. Невже й словодомкрат знає? !
— Домкрат є?
— Є.
— Давай.
Дівчина відчиняє багажник і приносить мені ось це:Доля таксклалася, що я ніколи не стикався з маленькими авто, в сенсі нестикався в подібній ситуації, гайки перекрутив на багатьох. Ну, вибачте, якщо слово «маленьке» Вам не сподобається, це не камінь угород господарів подібних авто, просто реальне порівняння розмірівщодо прийнятих мною, тобто щодо позашляховиків, а самепідготовлених.
Так от. Тримаю я цю залізяку і думаю, — І хто з нас тут ідіот? Щоце таке? Мабуть, домкрат - видала моя підсвідома підсвідомість. Алев моєму розумінні домкрат це — гідравлічний, пневматичний, або, восновному, хай-джек вагою 14 кг і довжиною 1, 5 метра.

А тут, ось така хрень у мене в руках. Покрутивши його протягом 10секунд, розумію принцип його дії і як його пристосувати. Фух, джипер не опустився в очах)))
Встановлюю цю приблуду і піднімаю авто.
— Ключі є?
Дівчина здогадавшись, що йдеться саме про ключ під болти колеса, вирушає в багажне відділення і приносить у новенькомудермантиновому чохлику вигнутий ключ на 21. Але ключик то навіть вотвір у диску не проходить. - Звідки цей ключ? - При купівлі автобув.
Мда вже. Виробник ключем правильним не зміг укомплектувати.
А я так само запізнююся ))))
Беру свої ключі. Болти на 19 швидко відкручую. Бігом до багажника.Витягаю «докатку» або «таблетку», як її ще називають. (було такевідчуття, що я десь на змаганнях) Встановлюю докотку. Закручуюболти. Закидаю в багажник колесо. Збираю свої ключі, закидаю їх усвій багажник, сідаю за кермо і їду. І тільки в дзеркало задньоговиду бачу здивований погляд дівчини, що виглядає з-за машини.Доїжджаю до Ленінградки (буквально метрів 400), де маю підібратитаких же трьох спізнювальних, як і я. Зупиняюся. Але сідають лишедвоє. — Де третій? - питаю. - Три хвилини і буде. І тут непроходить і хвилини, на шаленій швидкості переді мною паркуєтьсявсе те ж маленьке сіре авто. Виходить дівчина. Я опускаю скло. — Щож Ви так швидко поїхали? — Вибачте, але я на тренування запізнююся.А тепер через одне, ще більше затримуємось. — Я навіть Вам невіддячила. Велике дякую. Як Вам можна віддячити?
— Та нема за що. Не потрібно нічого. - Може, я Вас кави пригощу? -Дякую, не потрібно. – усміхнувшись відмовився я.
— Тоді дякую ще раз!
Дівчина сіла в авто і зникла в потоці мегаполісу.
Наступного дня, в особі українською форумі мітсубісі клубу, наякому я часто мешкаю, надійшло повідомлення з подякою. (якосьзнайшла…)

"
Доїжджаю до Ленінградки (буквально метрів 400), де маю підібратитаких же трьох спізнюваних, як і я. Зупиняюся. Але сідають лишедвоє. — Де третій? - питаю. - Три хвилини і буде. І тут непроходить і хвилини, на шаленій швидкості переді мною паркуєтьсявсе те ж маленьке сіре авто. Виходить дівчина. Я опускаю скло. — Щож Ви так швидко поїхали? — Вибачте, але я на тренування запізнююся.А тепер через одне, ще більше затримуємось. — Я навіть Вам невіддячила. Велике дякую. Як Вам можна віддячити?
— Та нема за що. Не потрібно нічого. - Може, я Вас кави пригощу? -Дякую, не потрібно. – усміхнувшись відмовився я.
— Тоді дякую ще раз!
Дівчина сіла в авто і зникла в потоці мегаполісу.
Наступного дня, в особі українською форумі мітсубісі клубу, наякому я часто мешкаю, надійшло повідомлення з подякою. (якосьзнайшла…)
"
Доїжджаю до Ленінградки (буквально метрів 400), де маю підібратитаких же трьох спізнюваних, як і я. Зупиняюся. Але сідають лишедвоє. — Де третій? - питаю. - Три хвилини і буде. І тут непроходить і хвилини, на шаленій швидкості переді мною паркуєтьсявсе те ж маленьке сіре авто. Виходить дівчина. Я опускаю скло. — Щож Ви так швидко поїхали? — Вибачте, але я на тренування запізнююся.А тепер через одне, ще більше затримуємось. — Я навіть Вам невіддячила. Велике дякую. Як Вам можна віддячити?
— Та нема за що. Не потрібно нічого. - Може, я Вас кави пригощу? -Дякую, не потрібно. – усміхнувшись відмовився я.
— Тоді дякую ще раз!
Дівчина сіла в авто і зникла в потоці мегаполісу.
Наступного дня, в особі українською форумі мітсубісі клубу, наякому я часто мешкаю, надійшло повідомлення з подякою. (якосьзнайшла…)