Щороку ми з друзями… Ні, не ходимо до лазні :) Точніше — до лазнітеж ходимо, але щороку в листопаді клуб РРС влаштовує дводеннупокатушку-трофі.Зустрітися з друзями, покопатися в багнюці, поорієнтуватися, відпочити від міста — кожен їде за чимось своїм, ікожен обов'язково знаходить своє в колі друзів :)
Цього року маршрут визначався спонтанно, а районом поїздки булообрано Полісся.Вражаюче красиве місце, де, на жаль, ще довгогояться рани Чорнобиля. .Малинка (N51.007166 E29.178860) На картівідмічено як нежитлове. Люди були виселені після аварії на ЧАЕС, асаме село зрівняли із землею.
Ранок перед стартом — штурмана машин переносять собі у планшети танавігатори контрольні точки, на яких зустрічатимуться екіпажі.Машин багато – 10 штук. Одним натовпом їхати неможливо, томуділимося на групи 3+3+4. Кожна група обирає шлях до точкисамостійно в міру сил і можливостей автомобілів у групі.
Тидра після проїзду *дорогою* під ЛЕП. Поїхати під ЛЕП. Там малабути дорога. Якщо вірити карті. Не вірте картам :) Дорога там, якщоі була — то років 30 тому. Смуга під ЛЕП щільно заросла поростю тачагарником. Потім якась погана людина-лісник пустив по чагарникахщось, що працює як комбайн. В результаті - смуга вийшла смугоюпалиць висотою по коліно і діаметром від прутиків до цілкомсерйозних дровеняків. Тидра йшла першою. Яким чином це дровопроскочило повз радіатор — досі дивуюсь. Просто пощастило.
Взагалі — хмиз був скрізь. Низ Тидри нагадував в'язку дров :)Витяг дров Самостійно дістати дрова з підкапотного не виходило ніякі зовсім. На допомогу прийшли чоловіки нашої трійки. Спільнимизусиллями за допомогою застосування великого та могутньогопідступне дрово було виколупено. Нічого, окрім "декоративної"ґрати, не постраждало. І ми вирушили далі.
Села на кордоні 30км зони…
Ось так тепер виглядає величезна кількість сіл. Їх не зрили – це незона примусового відселення. Але люди пішли самі... І тільки свіжівінки на цвинтарях поруч підказують, що вони іноді з'являються. Аостанки сіл ще довго стоятимуть пам'ятником людської впевненості увласній непогрішності та безтурботності.
Спочатку зв'язок намагалися впіймати так. З зв'язком на частинітериторії великі проблеми. Логічно - людей тут немає, перекриття тежне потрібне… Спочатку зв'язок намагалися зловити просто навитягнуту руку. А от так зв'язок зловити таки вдалося :)
До обіду ми дісталися мальовничих порогів ручки Уж.
Пороги річки Уж
Тут усі екіпажі нарешті зустрілися. На точках це не виходило —гурти надто сильно розділилися за часом, вирішили не чекати одинодного і зустрічатися вже на обіді.
Пороги Вужа. Наші рибалки навіть упіймали маленьку щучку. Івідпустили рости далі. Все-одно їсти цю рибу не можна. До вечораособливих пригод не було. На жаль, весь час стояла абсолютно сухапогода. Висохли навіть болота Полісся. Там, де раніше ми не моглипроїхати — з'явилися шикарні напрямки руху (ну не дорогами ж ценазивати). Ми і їдемо шукати пригоди на дуже істотну частинуорганізму :) Багаття та друзі поряд. Вранці подорож продовжилася.Одна із груп по рації запросила допомогу. Приїхали на вирубку — іщо ми бачимо?
Консиліум
Маленька примудрилася насадити свою Клумбу на пеньок. Пенекзастряг у важелях підвіски. Ось так знімається машина з пенькаХайджек тягти було ліньки :) Тому використовували мікродомкратик.Допомогло — "клумба" здала назад і акуратно скотилася з домкрата із пенька одночасно.
Їдемо далі, раптом по рації із задньої машини передають: "а тутпоруч покинута військова база є. Поїдемо подивимося? " Звіснопоїдемо! А як ти дізнався, що це військова база? у самомутаборі"
І правда — справді стара військова база. Зруйновані корпуси, напівзасипані окопи… Сумно.
В одному з ангарів бази
Подивились і поїхали далі.
У кого що ламалося, а у нашої групи – амортизатори. Спочаткувідвалився один із амортизаторів у Барсика. А потім – єдиний живийамортизатор Ферози. Підлий аморт викинули, замість нього прив'язализапчастини мотузкою десяткою, і вона перетворилася на кумедногокозлика. Ще один амортизатор. Для Феррози — останній. А потім мизнайшли брід. І із захопленням поросят, які побачили бруду, кинулися купатися! Коли прийшла черга Тидри, з іншого берегапередали, що Шниво може й потонути... З переднього сидіння буввитягнутий штурман, одягнений у заброди, критична лінія для Тидрибула випереджена як "по роздоріжжю костюма" і штурман вирушивблукати річку.Поки штурман розважається — на березі розгораєтьсятоталізатор. Пройде Шнива чи потопне :)
Здається, прохід знайдено!
Штурман умовляннями і майже стусанами заманює мене з Тидрою врічку.
< Іди сюди, не бійся! І робити нічого — треба повзти. Повзи, равлик, по схилу Фудзі!> Ніби я довіряю своєму штурману. Але все одно некомфортно!
Як добре, що повітрозабір у мене піднятий! Буль-буль!
Вдалося не підняти хвилю і таки для Тидри правильний брід булознайдено! Задоволені та неутоплені вилітаємо на берег.
Свобода!
А далі було продовження покотушки абсолютно сухими грязьами іпросто красивими лісами, і нічне повернення до Києва. А на моїйулюбленій автомийці навіть здивувалися - чого це я така чистенькадо них приїхала? Довелося покаятися, що знайшли брід і трошкипомили машинку; ) З.И. Цими вихідними День Народження Нива-клубу. І, якщо вірити світлинам друзів-організаторів — бруду вистачить навсіх!
З.З.И. Фотографії не мої, але наших фотографів :)
Коментарі2
Класні фотки, класна розповідь!
Дякую )