Історія нашого ЗАЗ 968 Б2 починається в 1977 році, коли він виїхав з конвеєра Запорізького автомобільного заводу «Комунар». Після покидання території заводу, він був переданий у володіння інваліда на ім'я Петро. Громадянин отримував його в місті Суми, і по дорозі додому, заїхавши в місто Глухів, вирішив припаркуватися на якийсь час, внаслідок чого погнув паркан, пошкодивши переднє праве крило і розбивши фару.
Перший власник, як і другий, був із міста Середина-Буда, і весь шлях від Глухова до С-Буди він їхав на ручному гальмі, що негативно позначилося на технічному стані автомобіля (вийшла з ладу головна передача). Петро володів Запорожцем близько семи років (з 1977 по 1984 рік), встигши в перші два роки наїздити на ньому 21 тисячу кілометрів, а на 5 років, що залишилися, поставивши його на колодки в гаражі.
Як відомо, в СРСР автомобілі інвалідам видавали на кілька років, після чого автомобіль змінювали на новий. Так сталося і з цим екземпляром. Після 7 років використання 968-й надійшов у вільний продаж, де його купив житель міста Середина-Буда, Федюшкін Олександр Володимирович, у якого він пробув з 1984 року аж по 2019 рік. За 2019 рік Запорожець встиг змінити двох власників (обидва господарі були мешканцями міста Глухів, Сумської області). Якщо Олександр Володимирович наїздив на ньому за 35 років 4 тисячі кілометрів, то Олександр і Дмитро наїздили за рік близько 700 кілометрів. Крила перетворювачем іржі. Забавно, що при виконанні даної процедури виникла небезпека займання, оскільки з-під пробки бензобака випливло трохи бензину. На радість нового господаря спалаху не сталося. Також, маючи можливість, Олександр Володимирович замінив усі металеві трубки на днище мідними.
Але як же він потрапив до нас? Ось тут і починається все найцікавіше. Сидів я якось увечері, гортав оголошення і раптом натрапив на продаж цього запорожця у Глухові. Думаю: «Треба дзвонити. З круглими фарами, як і хотів». Зателефонували, контрольні питання про стан… загалом, домовилися про зустріч наступного дня.
Настав ранок, ще раз зателефонували (чи в силі огляд) і поїхали в обумовлене місце. При першому огляді Жужик дуже здивував, особливо своїми дверима, які зачинялися так, що будь-який Ваз міг би позаздрити (тобто дуже м'яко). Але якщо говорити узагальнено, то запорожець вразив тим, що на ньому не було жодного колгоспу: кузов, салон, оптика, шибки з написом «Пролетар», гума… все було рідне. А оскільки це модифікація Б2 (для людей без однієї ноги), то в ній замість двоконтурної системи гальмування (один контур на передні, інший на задні колеса) стояла одноконтурна ще з «Горбатого», і двигун 30 л. с. Одні сюрпризи та й годі.
Так як же все-таки купили? А ось так… Ми з батьком дивилися запорожець за добу до поїздки на море, тож часу займатися ним не було. Домовилися після приїзду через 10 днів ще раз зустрітися і забрати (завдаток вирішили не залишати). Так як машина на чорних номерах, то не було гарантії, що її можна буде переоформити (в результаті виявилося, що все нормально), а переоформлення було ключовою умовою покупки. Все ж таки, якщо документи мертві, то немає бажання вкладати в неї час і гроші, адже вона по суті ніколи твоєї не буде.
Ми приїхали з моря і вирішили знову зателефонувати по запорожцю, але нас чекала прикрість. Якийсь громадянин із міста Харків хоче його купити і вже готовий завдаток скинути. Тому Дмитро (на той момент господар Запорожця) відмовив нам у покупці, посилаючись на те, що покупець із Харкова приїде у середу та забере, а якщо передумає, то заберемо ми (а справа була у неділю). Ми з батьком подумали, що ВСЕ! ВПУСТИЛИ!.. В прикрості минуло 3 дні.
Настало середа, і ми з думкою «А чим чорт не жартує?!» вирішили зателефонувати і дізнатися, проданий він чи ні. І виявилося, що покупець із Харкова передумав, мовляв, «далеко їхати». Ми з татом, у тому в чому були, кинули буксирувальний трос у машину і поїхали забирати (гальма не працювали). До речі, Дмитро повідомив, що запорожець все ж таки можна переоформити. Приїхали, завели, забрали ключі з технічним паспортом і потягли додому в гараж втілювати мрію. На щастя, все пройшло як по маслу, і в призначений день ми поїхали в МРЕО отримувати нові номери і технічний паспорт.
Саме так з 22 серпня 2020 року Жужик став власністю сім'ї Максимович.























