Давно, з дитинства, хотілося мені своє авто. Парти шкіл і технікомів. Офісні стільці змінювалися на брудні технічні поверхи, підвали і навпаки, а мрія залишалася мрією. Мото технікою, які готові допомогти і підказати порадою, що де як (та й будь-яка порада чи підказка в моєму випадку буде доречною). І от, в руках мій перший автомобіль!
Вибір припав на старенький ЗАЗик, 87 року народження. Ідея прийшла спонтанно, лежачи у вихідний на дивані, в черговий раз переглядаючи сотні оголошень про продаж авто, я натрапив на це диво. Зловивши на собі дивний погляд дружини і німе розуміння неминучого, я почав дзвонити господарю, друзям і кому там ще. Але Жужа змусила звернути на себе увагу. У оголошенні було зазначено, що авто без двигуна. Незважаючи на це, було ухвалено рішення про поїздку для перегляду вухастика, та й ціна відповідна.
Я давно заглядався на ЗАЗики, все-таки є в них якийсь свій шарм, що б мені не говорили, і як би не стигали. Взявши двох товаришів, поїхали на оглядини. Справа була в п'ятницю (в пристрасну так то), і якось все одразу не ставилося навіть з поїздкою... Не доїхавши 400 метрів до місця призначення, рветься у нас ремінь на ВАЗ 2108.
Як добре, що господар вісімки людина запаслива (або знаюча на чому їздить), завжди з собою бере ремінь і купу інструментів. Замінили, поїхали. Як то сумно стало... Приїхавши і побачивши це диво, перша думка була "Моє! Не віддам." Товариші дивилися скептично і посміхалися, мовляв, радуйся, дурень...
Стан кузова стримується до "майже перфекта", салон чистий, доглянутий, поки в порядку… Ну, двигуна немає. Ну, ква... дотягнемо. Нічого, знайдемо, купимо, поставимо. Інженер я чи хто?
Ось коли сидиш всередині. По машині є деякі плани та ідеї. Хочеться кинути в Жужу нове серце, трохи підшаманити ходовку, довести до ладу салон і поставити гарні капці. Машина взялася як хобі.













