Машина-звір. Точніше, великий шматок рафінаду. Взагалі, ніколи б не подумав, що їздитиму саме на машині таких габаритів, адже все водійське життя їздив на седані. Націлився я на покупку Фіата Добло. Ретельно дивився на канали всіхляких підбирачів машин, запам'ятовував, де чого дивитися, щоб при випадку реального випадку не потрапити в халепу.
І ось, на відомому автомобільному сайті виставили цікавий автомобіль: дві зсувні двері з боків, з якимись наворотами в опціях, та й недалеко від мене, гріх не подивитися! Я й поїхав. Обсохла, поряд стоять водій та його дружбан, пацани років по 25. Ми кажемо, що кондитеркою займаємося, а батя ось машини ганяє. "Бери," кажуть, "все буде круто, у нас на неї черга з бажаючих, вже дзвінками дістали." Коли почав огляд машини, нафіг забуваєш все те, що намагався почерпнути в оглядах, коротше, реальне дежавю середня школа, 8-й клас, іспит з алгебри. Глянув я під капот, двигун трохи в маслі, а так, в принципі, начебто все гуд. Ні досвіду, ніфіга. І тут! Незрозуміло, звідки з'являється внутрішній голос: "МАШИНУ НЕ БРАТИ." Аж страшно стало. Ну ми що, народ простий, ні, то ні. Сказав, що подумаю, і на тому й розлучилися.
Паралельно пару знайомих теж займалися пошуками нормального апарату, і буквально через тиждень мені зателефонували з пропозицією проїхатися в київську область до людини, у якої частка пригону трафіків становить майже 80% від загального обсягу бізнесу. Все, що залишалося, це приїхати і, орієнтуючись на бюджет, вибрати найживіший.
Так і почалася ця історія, повна усіляких приємних і не дуже моментів, але це вже інша історія…










