Всупереч відмовкам друзів, аж ніяк не на належну мені державнупремію, придбав автомашину Москвич — стара модель!
І ось, настав цей час — час скуштувати Москвич на смак. Скажу, щоці машини мені подобалися просто завжди, навколо них блукала поганаслава про низьку надійність, і більшість автолюбителів типововіддавало перевагу Жигулі. І тяговитий двигун надають більшості цихавтомобілів ведмежу послугу, примовляючи їх на нещадну долю якробочі конячки серед домашніх господарств.У гонці народних перевагміж АЗЛК і ВАЗ однозначно і очевидно переміг останній, але нам тозагальні тенденції як то не цікаві — ми топимо за почуття.І увипадку Москвича вони то якраз почали виростати в мені роки 2 тому, після випадкової поїздки в якості пасажира на ІЖ 412, який належавтоваришу. Передзвоном ланцюга розподільного валу і підвиваннямкоробки ... Оооо! Найчастіше такі емоції люди виникають і натомістьностальгії. Але в моєму випадку Москвича ніколи в сім'ї не було, навіть у чужих раніше не сидів. Лише у віці 16 років на дорозіякось знайшов Москвичевську хромовану радіаторну решітку з великимивікнами, відніс додому як трофей. Далі, через роки, взимку 2019 наснігу знайшов повністю червоний задній ліхтар-лодочку старогозразка. "це означає, що Москвичі розвалюються на ходу! " - посміявсятовариш, з яким я поділився дивною тенденцією. "ні, це означає, щоМосквич сам йде до мене прямо в руки! " — парирував я.
Після розставання з Волгою явно не вистачало регулярнихавтомеханічних дослідів. Крім того, відчуття навислої смертельноїзагрози пандемії коронавірусу нагадало про важливість прожити щоднясповна — як мінімум, у масштабах, які можна досягти. Бо коли, якщоне зараз здійснювати свої мрії? І я почав моніторити сайти пропродаж. Звичайного Москвича-седана мені не хотілося, вистачилопопереднього досвіду з обмеженою практичністю Волги 24. З дитинствамені подобалися універсали, і завжди було невтямки - чому людитипово віддають перевагу седанам при істотно більшому ККД перших? ЗВолгою все зрозуміло, їй за статусом належить бути соліднимседаном. Говорячи про універсали, варто згадати цікавий факт, щополітика СРСР мала на увазі припинення комерційної діяльності середнаселення, адже володіння практичним автомобілем обіцяло появу угромадян неконтрольованих доходів. Тому, Москвичів у такому кузовібуло випущено порівняно мало, (близько 30000 одиниць у період з1968 по 1976) і мало їх дожило до наших днів — а шкода, адже на моюскромну думку саме 426/427 і ранній 2137 — найкрасивіші з лінійкиМЗМА/АЗЛК. Спочатку частина з них за розподілом опинялася в гаражахдержслужб, кілька йшло приватні руки "по блату", а ще частинавирушала на експорт у західні країни, де охоче розкуповувалась -адже в ті часи Москвич цілком міг конкурувати там з місцевимимарками. У плані ціни та якості. Щодо конкретного екземпляра — вінякраз із останньої категорії. Але волею долі опинився в СРСР, потрапивши під реалізацію у валютний магазин "березка". Ці магазини- окрема і важлива частина передісторії. У Країні Рад не можна булокористуватися валютою, і всі громадяни (дипломати, моряки, пілотитощо), хто через свою зовнішньоекономічну діяльність привозив такуз-за кордону додому — змушені були обміняти її на спеціальніталони, які згодом, можна було обміняти на товари, якіреалізувалися лише у цих вищезгаданих магазинах. І ось, у далекому1973 році перший власник даного Москвича 427 придбав його саме втакому магазині "берізка" у місті Москва, оскільки отримав спадщинуз-за кордону у формі валюти, і далі пригнав його своїм ходом дорідного Ужгорода! Там автомобіль прожив в одних руках аж до 2014року, і був проданий за техпаспортом невстановленим особам черезтой уже похилого віку власника і його небажання надалі мати справуз регулярними ремонтами машини. За наступний короткий проміжок у 5років автомобіль досить сильно укатали та віддали наметалоприймання, де його виявив Ужгородський аматор ретро технікита викупив звідти – за що йому велике спасибі! На щастя, кузовМосквича був у непоганому стані, оригінальний експортний червонийсалон був на місці та критично не постраждав, більшість унікальнихкомплектуючих зовнішнього оперення теж були присутні. Тому й булоухвалено рішення воскрешати машину. Кому цікаво дізнатися більшепро цей етап її життя - ось сторінка попереднього власника. Я ждізнався про цей екземпляр із сайту продажів - це був найкращийМосквич 427. Серед небагатьох виставлених продаж. Як тільки побачивйого фото – одразу закохався! Ось тільки з покупкою треба булопочекати кілька місяців, до появи фінансової спроможності. Але язнав, що якщо машина має бути моєю — то дочекається мене, і тому неквапив події. Цей колір, він прекрасний. Не мав рацію Генрі Форд, говорячи про те, що 80% краси машини в її колесах. Один тількиколір дає 60 відсотків! Він називається Адріатика 425, і цеВАЗівська палітра. Але велика кількість хрому і краса архітектуримосквичівського кузова в рази вигідніше співпрацюють з цією фарбою.В цілому, чудовий автомобіль! Впіймав себе на думці, що на ньомунавіть не обов'язково їздити, досить просто стояти і милуватися.Він надто вразливий для цієї суворої реальності. Але їздитивсе-таки планую, оскільки кожен автомобіль, який виявляється умене, за традицією має подарувати незабутню подорож. Для цьогоавтомобіль спочатку потрібно підготувати, спочатку піднявшипідвіску, а то з нинішнім заниженням автомобіль їде зовсім нежорстко. Цим питанням і займуся весною. Ласкаво просимо добортжурналу! )
