Будучи на 4-му курсі університету я хотів придбати автомобіль.Грошей тоді особливо не було і тому була це просто мрія, з однимзастереженням, хотілося авто яке я сам доведу до розуму).
/>
В один прекрасний літній день, мені запропонував купити свою машинуприятель.Я спочатку скептично поставився до цієї пропозиції, алевсе ж таки поїхав подивитися.
Двері простенького старого гаража відчинилися і я побачив його.стояв весь у пилюці, рівно вздовж усієї машини, посередині черездах проходили відбитки котячих лап.Авто до цього не викочувався згаража близько 2х років.
Ми залили трохи палива та води в радіатор, повернули ключ у замку зтретьої спроби машина завелася, неохоче, але завелася... Мовляв, чого розбудили, я так добре спала. В ній було щось олдове, справжнє, те, чого позбавлені нинішні автомобілі, в ній була душа, яка не приймала до себе будь-кого, який просто вмів крутити бублик.Вона прийняла б того, хто зміг би показати міцність духу, терплячість, наполегливість. Це якраз мене зачепило і я вирішив їїкупувати. Ціна була висока, т.К. Колишній господар уже хотіввідвозити її до металу. Побігавши по друзях і позичивши грошей, яприїхав її забирати. Того дня Мось зрозумів, що тихе і неквапливежиття закінчилося, відреагувавши на це відмовою всієїелектропроводки, окрім джгута двигуна. Невдоволено буркнувшидвижком, але рушив з місця, мляво, не поспішаючи, але рушив. Старийгосподар на прощання сказав: "подаруй йому хоч мить життя, не здавайодразу в металобрухт..."
З цього дня почалася епопея з відновлення колишньої слави чудовогоавтомобіля АЗЛК 2140 синього кольору, що триває донині...
