У далекому 2015 закралася в черговий раз думка про купівлю авто, бо ж права є, а їздити нема на чому. Час для покупки вибрав найнепідходяще — стрибок курсу долара.
Оскільки це мій перший автомобіль, хотів щось взяти не зовсімсумне, бо на "класиці" я накатався у батька. Після довгих іболісних оглядів тих авто, що дозволяли мені фінанси (а дозволяливони не багато), я нарешті зупинився на непоганому Фіаті, 91-гороку, інжектор, живий кузов і салон, машина як машина. Ним, наперше авто піде.Але тут виявляється що її власник за тим паспортомне зовсім продавець а власник його кум, який зараз закордоном.Взагалі треба почекати 2 тижні, начебто домовилися, алемучили сумніви і я далі гортав оголошення.
і тут я випадково натикаюся на просто вбитого зеленого мерса можнасказати за третину ринкової вартості, чим він підкупив я не знаю, але я поїхав дивитися, машина була практично не на ходу, пороги іарки в мотлох, салон розібраний у загальному бляху. Адекватналюдина пішла б одразу. Але не я.
в результаті я зважився його брати і відновлювати, з чим власнеповільно але впевнено поступово справляюся. >
продовження історії слідує...
