Спочатку машина купувалася як донор для моєї 22-ої Волги.
Продавець — радянський офіцер танкіст на пенсії, чудова людина, загалом справжній полковник. Пригнав він її з Чехословаччини в80-му році, де вона виконувала роль службової машини одногомісцевого чиновника, природно колір їй покладався чорний, післяперетину кордону був відправлений на перефарбування в авторемонтнийзавод, про що був відповідний запис у техпаспорті (шкода не вдалосяйого зберегти - Даішники відібрали після перереєстрації).
Машина використовувалася дуже акуратно і дбайливо, але час бравсвій і вона потребувала капітального ремонту. Розуму.На проханнядітей, він її продав, натомість отримавши нову Таврію (мабуть дітивважають, що з нею буде менше мороки.) Так я став її щасливимволодарем заплативши символічних 700 у.О. Придбані не за одинрік.
