ST червона мрія… Ось вона моя давня мрія. Чорна і маняча. Колидивишся на неї збоку, вона постійно вабить тебе "сідай хочу тебепрокатати". Ще з далекого 2008 не переставав обертатися, колибачив Fiesta ST, що проїжджала повз, така невелика машинка, якавибивалася з міського потоку, машинка яка могла їхати спокійно, алев будь-який момент часу, варто тобі цього захотіти, вистрілювала івносилася в далечінь, дай тільки можливість. Машинка яка не кричитьяка вона агресивна, а яка просто знає, на що вона здатна. Машина вяку хочеться сісти, а коли сядеш, і крісла тебе поглинуть, то рукасама тягнеться завів.Завів, ну як же не проїхатися.Ну а якщо вжепочав їхати, то дай їй можливість тебе покатати, інакше навіщосідав... Що мене дивує в ній, так це те, що ці відчуття ні куди нейдуть, скільки разів ти б у неї не сідав. Машина від минулогогосподаря, який безперечно її любив, мені перейшла без особливихперевірок, але опинилася у доброму та доглянутому стані —пощастило? Думаю, ні, просто доля. Я вірю, що ми один одногозустріли, так і мало статися.
