Полтава, Полтавська область

Зима, свята, сидіти вдома немає жодного бажання, хочеться змінитиобстановку. Відоме всім за Гоголівськими "вечорами на хуторіпоблизу Диканьки".
У різдвяну ніч, перед відправленням, випало чимало снігу.
Я уявляв собі маршрут від Харкова до Харкова до Полтави, а вже зПолтави — до Диканьки, але Яндекс вирішив інакше і запропонувавмені повернути праворуч через село Степанівку. .
І я не пошкодував, дорога хоч і була не чищена, але місця по якихвона проходила просто захоплювали дух.
Перше, що змусило мене зупинитися посеред дороги — АнтениІнтерферометра УРАН- 2.
Інтерферометр УРАН-2, село Степанівка, Полтавська область.

Виглядає приголомшливо!
Для тих, хто цікавиться, докладніше можна прочитати тут .
До речі, один із комплексів Інтерферометр УРАН-1 знаходиться у наспід боком — м. Зміїв Харківської області. Його ми намагалисявідвідати цілеспрямовано минулого року, але сторож був насторожі)).Вдалося погуляти тільки навколо. Але на довго затримуватися тут мине планували і вирушили далі. Люблю засніжені хвойні дерева!

Далі до Диканьки доїхали без зупинок.
І тут виникло питання, навіть не питання, а якесь внутрішнєпротиріччя.
Ніби Гоголь описував різдво, гуляння … А тут ніби різдво, але селомертве, хоч і час уже давно не ранній, обід незабаром. І тут мизрозуміли, що подивитися щось тут і нічого. Гугл пропонував тількимузеї та церкви, що не має особливого інтересу.
А ще бузковий гай, але якось не сезон.

У такому вигляді ми дісталися Диканьки. Знайди Субару на фото.
І, одразу після приїзду, я став. Неподалік "пивоварського ставу".Снігу було більше, ніж моя моральна прохідність. І лопатазалишилася у гаражі. І навколо нікого.

За допомогою скребка для скла, ременя, що підсовується під буксуючіколеса та старань дружини ми за 45 хвилин вибралися з цієїпастки.

Дзвіниця Миколаївської церкви
Після, відвідавши ще кілька місцевих пам'яток, ми вирушили шукатимісце, де поїсти, що викликало особисто у мене певні труднощі. Всікафе та ресторани були готові до різдвяних бенкетів і нас, так бимовити, дикунів, не хотіли обслуговувати.
Знайшовши таки кафе, де ми поїли, вирішили далі рушити у бікВеликих Сорочинців, а потім уже на Полтаву.
Наш маленький мандрівник втомився і вирішив відпочити.

Наступного ранку ми, накинувши список місць, які варто відвідати, знову рушили в дорогу.
Благо, що кілька місць у Полтаві знаходяться поруч — Ротонда дружбинародів, від якої відкривається прекрасний вид, там же пам'ятникгалушці, Свято-Успенський Кафедральний собор, а також музей-садибаІвана Котляревського.

Відмінний вигляд, але у фото не передати!
Музей-садиба Котляревського
>

Біля собору було споруджено будиночок Святого Миколая, де можнабуло погрітися, випити чаю/кави, поїсти різних смакот.

А оскільки у Святого Миколая робочий день починається тільки з11-00, нам дозволили посидіти в його кріслі. Погулявши ще трохинавколо собору, ми вирушили в дорогу. Наступним пунктом у нас булосело Опішня — як не озвучили в Полтаві, чи не столиця світовогогончарства! яндекс ресторанами та кафе вважає навіть кіоски зхот-догами та шаурмою. Навіть обране нами кафе, виявилося жахливим, холодним, з не дуже їстівною їжею. Але ми тут не за їжею. Навпротикафе розташовується місцевий ринок, на якому були придбанісувенірчики для рідні, а також кавові філіжанки ручної роботи, якіперед запіканням були оброблені молоком. Останньою є Національниймузей-заповідник Українського гончарства.
Основна частина експозиції представлена ​​на чистому повітрі, ібула добряче засипана снігом. Думаю, що якщо приїхати сюди навесні, то експозиція буде набагато видовищнішою. В якому Вам на входівручать брошури і по маленькій свистушці-півнику, зліпленим нашвидку руку. У цьому музеї ви маєте можливість подивитися кіно проісторію гончарства, розглянути експонати, що на 90% складаютьпо-різному розмальовані тарілки, і найголовніше — взяти участь умайстер-класі з виготовлення чогось із глини на справжньомугончарному колі.>

Так само Вам покажуть, як малюють глиняними фарбами, і звичайнож, дадуть самим спробувати, не на Вашому виробі, а нафліпчарті.

Свої вироби Ви можете забрати із собою, попередньо заплативши укасі 6 гривень за кожне.
Нам тут дуже сподобалося, плануємо сюди повернутися навесні. Тимбільше, що дорогу назад до Харкова нам навігатор намалював не покиївській трасі, а через Краснокутськ. Буквально 30-40 кілометрів, а далі дорога вже відома та виїжджена нами.