Карпати. Другий місяць весни. Травень. Частина 4-та. Природна.

Частина перша.
Частина друга
Частина третя

Не перший рік" ми збиралися відвідати Долину нарцисів, але якось нескладалося.
І ось сьогодні наше бажання матеріалізувалося — ми на шляху донарцисів. Ні.Ми отримуємо задоволення від дороги, від спогляданнягір і незнайомих ландшафтів і звичайно від душевної компанії.
Їхати вирішуємо через Мукачеве. Мін у дорозі
До Мукачевого дорогу ми вже знаємо — вона відмінна… Ну а післяМукачевого починається "стандартна" путівця Закарпаття.
Мишаню такий стан доріг не засмучує
Чого мені завжди не вистачає в нашій країні, так це інформативностіпро пам'ятки і пам'ятки Ну хіба так важко при в'їзді в Хустповісити вказівник на Долину нарцисів або на Хустський замок? окружну ми клацнули, так що з неволі довелося знайомитися з Хустом.За порадою місцевих, мовляв, нічого цікавого, до замку незаїжджали. Містечко якось не зачепило. У пам'яті він відклався увигляді поганих доріг, великого продуктового та автомобільногоринку, а також ринку будь-якої домашньої тварини. Вони булипрактично на трасі.
А ось і він — пам'ятник нарцису…
До самої долини від повороту ще 4 км., що ми приїхали з самогоранку. Якщо раптом наважитеся теж їхати, порада - намагайтеся бутив Долині до 9, максимум до 10 ранку. Пізніше приїжджає купаавтобусів з туристами.
Ходити можна лише дорогою або спеціальними дерев'янимипомостами.
Лісники кажуть, що розпустилося лише близько 40 відсотківнарцисів.
У живих таких родовищ на Україні практично не залишилося. Дивлячисьна це диво природи мимоволі віриш легенді появи цієї долини. Удавнину в Хусті, в замку жили князь, княгиня та їхня красуня-дочкаРуся. А на околиці міста мешкав гончар Іванко. У день Русиногоповноліття до замку завітало багато сановних візитерів та городяніз дорогими гостинцями. Іванкові хотілося зробити подарунок — цебула чудова ваза, на якій, мов живі, мерехтіли квіти граціозногобілого нарциса. У цей момент Іванко та Руся закохалися одне водного. Після цього вони стали крадькома зустрічатися у мальовничійдолині. Але одного разу князь упізнав і так очманів, що схопивІванкову вазу і шпурнув із княжої гори. Ваза розбилася об скелю ірозсипалася долиною дрібним дощем. Коли зійшло сонце, всі побачили, що долина вкрита біло-зеленим нарцисовим килимом.
І чому його вважають холодним…
Візитка Долини нарцисів
Після відвідин долини у всіх залишилися подвійні враження. Напевноуяву все-таки малювало яскравіші картини. Але повітря та запахквітів – це щось! Дуже мало в країні залишилося таких місць. Вониневблаганно та методично знищуються людиною. Адже колись збереженняприродної своєрідності цього місця становило предмет невпиннихтурбот:так, наприклад, у дореволюційний час навіть пасти худобу назаповідних землях мешканцям Хуста дозволялося лише до свята святогоЮрія (6 травня) та після 14 жовтня. У радянські ж часи долинухотіли переорати під вирощування сільськогосподарських культур – нащастя, вчасно схаменулися, але 50 гектарів нарцисів встиглизнищити. Назад вирішуємо їхати через Міжгір'я, через Ізу село, депрактично в кожному дворі плетуть та продають вироби з лози) іззаїздом на Синевір. Синевир та травень — це традиція.
По дорозі зупиняємося на пікнік біля річки.
Май, гори, річка, шашлик, друзі, надійний автомобіль — що щепотрібно…<
Радує, що на Закарпатті є багато місць обладнаних під пікніки. Воничисті і напрочуд гармонійно вписуються в навколишню природу.Господарі доріг не поспішають нас пропускати. Піднімаємося засимволічну плату з машини на саму вершину. Милуємось озером, годуємо практично ручних рибок. Дівчата катаються на конях. Якзавжди — красиво… На зворотному шляху вирішуємо заїхати дореабілітаційного центру ведмедів. Він у нас прямо по трасі.
Від траси піднятися буквально метрів 150-200, але ми пішки незвикли…
На території Національного природного парку «Синевір» клишоногимвиділили 12 гектарів. Адже в нашій країні залишилося лише близько300 бурих ведмедів. У цьому центрі містяться ведмеді, якіпостраждали від рук людей — із душевними та фізичними ранами.Ведмедики відокремлені від відвідувачів парканом з електрикою. Я щеніколи так близько не бачив ведмедика. Ці тварини спокійноставляться до людей, хоча більшість і пережила жорстокість.
Що знову туристів привезли?

Але саме через близький контакт із двоногими, ведмедів неможливоповернути до лісу, вони завжди прагнутимуть людей, бо звикли. Іведмежат у Синевирі ніколи не буде. Вони не знали свободи, так івиховати потомство, життєздатне в природі, не здатні…
Докладніше про мешканців центру тут.
Рада — на самий верх до реабілітаційного центру їхати тільки звисоким кліренсом . Камені досить гострі.

Хочеться літати…
Нам така дорога подобається…

Час нам дозволяє заїхати на водоспад Шипіт, все одно по дорозі.

Гори попереду були все ще в снігу
А ось і Шипіт
Шипіт справді найкрасивіший на Закарпатті, він скидає з висотичотирнадцяти метрів великий потік води і немов грізно на когось чина щось шипить. Тож і Шипіт. Щороку тут відзначається свято ІванаКупала, а з 1993 року відбувається щорічний фестиваль, на якийз'їжджаються хіпі та представники інших неформальнихсубкультур.
Коли від'їжджали від Шипоту, вже темніло. Закінчувався нашпередостанній день чудової весняної короткострокової відпустки. Назавтра нам залишався ще один день з мінеральною водою, рибалкою ікупаннями в чанах., і одразу закохуєшся в Карпати…
Назавжди…
Ми їхали, загадуючи ще повернутися і не один раз.
Відомо ж, усі наші думки та бажання матеріалізуються …
Варто тільки сильно захотіти…