Щасливий автомаляр

Кілька років тому, мій знайомий автомаляр запросив мене та колег з "лоска" відзначити йогойний день народження. Природно до нього намалярку, і в розпал його робочого дня. СТО на окружний, літо, накритий стіл прямо в полі, загалом краса. За добавкою в магазин, аце далеко, відправляли тверезих. Тих хто міг хоча б виразновимовити: "литрову". Гонці ганяли на скутері. Маляр частоповторював що: "на машині низячи бо даішники" Шо даішники ніхто неуточнив. П'ється в хорошій компанії легко, і за Добавкою гінцівпосилали часто.Незабаром акум у мопеда сіл.Недовго думаючи кинуликлем на акум найближчої машини, і чекаючи зарядки маляр вирішиврозпакувати подарунки.А я як людина з гуманітарною освітою, подарував найнеобхіднішу для маляра річ.Повітряного змія! відзахоплення помчав у поле запускати подарунок.Ми бачачи такий циркпочали голосно іржати.Іржали довго і самозабутньо і раптом хтосьсказав: "опа сміття! " . Ми притихли. Вони підійшли, мазнулигнівним поглядом по столу, порожнім пляшкам та нашим блідимобличчям. "де маляр? " — суворо запитав найжирніший і, мабуть, головний із них. Ми покосилися в далечінь поля, на маляра, який коряво підстрибуючи на купинах і часом падаючи, ганяв по небукитайського змія. Даішники ні слова не сказавши, розвернулися іпішли. На зміну. Без їх розібраної, обклеєної малярною стрічкою, але не пофарбованої робочої машини. Від якої заряджався наш трудягамопед…